Верховний Суд усебічно розглядає питання ефективності способів захисту порушеного права, зокрема крізь призму принципу диспозитивності.
На цьому наголосила голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Лариса Рогач під час лекції, присвяченої ефективним способам захисту порушеного права.
За словами лекторки, процесуальним підґрунтям для цього є те, що, за ст. 2 ГПК України, завдання господарського судочинства – справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Це по-перше.
А по-друге, у разі якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ГПК України). І такі випадки в судовій практиці траплялися. Однак, застерегла Лариса Рогач, вдаватися до наданого ст. 5 ГПК України права слід тоді, коли закон у частині способів захисту містить прогалину або спосіб захисту, який запропонував законодавець, не є ефективним.
«Практика Верховного Суду щодо способів захисту базується на двох основних взаємопов’язаних принципах: спосіб захисту має бути належним та ефективним; має дотримуватися принцип процесуальної економії», – наголосила голова КГС ВС. Вона додала, що позивачеві часом доводиться проходити декілька кіл судового оскарження, а це не сприяє покращенню рівня довіри суспільства до судової влади.
Крім того, на думку лекторки, генерація великої кількості судових рішень, які лише створюють враження задоволеності позовних вимог, але не мають практичного втілення, не покращує імідж України в очах Європейського суду з прав людини та інших європейських інституцій в умовах поглиблення євроінтеграційного процесу.
«У підсумку ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто такий захист повинен бути повним і забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії», – процитувала постанову Великої Палати ВС від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 Лариса Рогач.
Окремо голова КГС ВС акцентувала на формулюванні позовних вимог. Вона закликала не плутати ситуації, коли йдеться про неналежний чи неефективний спосіб захисту, із тією ситуацією, коли позивач вдався до використання синонімічних позовних вимог у разі, коли зі змісту позову та правового регулювання чітко зрозуміло прагнення позивача. В одній зі справ предметом позову було скасування реєстраційної дії про припинення юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань. Розглядаючи цю справу, Велика Палата ВС задовольнила позов частково та відмінила державну реєстрацію припинення юридичної особи, здійснену державним реєстратором.
Зупинилася лекторка також на конкуруючих та альтернативних способах захисту. За загальним правилом, належним і ефективним способом захисту є лише той, який спрямований саме на ті правові наслідки, які захищають право. Втім, із цього правила є винятки. Наприклад, допускається подання одночасно вимог про повернення одержаного за правочином і про визнання правочину недійсним за умови, що цей правочин є оспорюваним. Конкуруючі способи захисту слід відрізняти від альтернативних способів захисту прав, спрямованих на досягнення різних правових результатів.
Детальніше із судовою практикою ВП ВС і КГС ВС щодо ефективних способів захисту порушеного права можна ознайомитися у презентації Лариси Рогач за посиланням – .
Лекція відбулася в межах онлайн-практикуму «Способи захисту порушеного права в господарському судочинстві. Практика Верховного Суду та правова доктрина», організованого юридичним порталом «Ratio Decidendi».
