Досягнення дитиною повноліття під час розгляду судом справи про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст. 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.
Такого висновку, забезпечуючи єдність судової практики, дійшла Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
За обставинами справи, мати звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав колишнього чоловіка. Позов обґрунтований тим, що батько від виховання неповнолітнього сина самоусунувся, станом його здоров’я не цікавиться, з дитиною не спілкується, аліменти з часу їх стягнення не сплачує. Служба у справах дітей та сім’ї надала до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача стосовно дитини.
На час ухвалення судового рішення дитина досягла повноліття.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав батька, оскільки таке можливе лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, а на момент завершення розгляду справи син позивачки та відповідача вже був повнолітнім. Водночас місцевий суд зазначив, що якби рішення ухвалювалося до повноліття дитини, то були б усі передбачені законом підстави для позбавлення відповідача батьківських прав.
ОП КЦС ВС скасувала ухвалені судові рішення, передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Верховний Суд зауважив, що факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати в сукупності факти виконання / невиконання батьками своїх обов’язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Положення СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина / дочки після досягнення ними повноліття.
При досягненні повноліття особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком / матір’ю та сином / дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв’язок як батьків і дитини. Це, відповідно, означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов’язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них – навіть після смерті одного з них.
Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов’язки стосовно неї, які ґрунтуються на факті їх кровного споріднення. Із повноліттям дитини виникають права батьків на утримання і піклування з боку повнолітніх сина / дочки та відповідні кореспондуючі їм обов’язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав, є спадкоємцями своєї дитини за законом.
Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином / дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та мати, які належно виконували свої обов’язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках –навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина / дочки, а також на спадкування за законом. Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов’язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому.
Отже, у разі подання позову про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини суд не може відмовити в такому позові з тієї підстави, що під час розгляду цивільної справи і вирішення спору по суті дитина досягла повноліття.
Тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов’язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Вирішуючи спір, суди не з’ясували, які докази свідчать про умисне ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини і, як наслідок, вказують на необхідність застосувати до відповідача крайній захід впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. З’ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення справи.
Постанова Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117043621.
Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.
