Діти, які народилися на засланні і проживали однією сім’єю з репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, мають право на підвищення пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таку правову позицію сформулював Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі щодо оскарження відмови ГУ ПФУ в перерахунку розміру пенсії та встановлення підвищення в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком як члену сім’ї репресованих осіб.
Відповідно до обставин справи мати позивачки перебувала на спецпоселенні з 21 жовтня 1947 року по 9 травня 1958 року. Під час перебування на спецпоселенні вона народила дочку (позивачку). Позивачка – потерпіла від репресій, оскільки є дитиною репресованої особи і народилася на засланні. У зв’язку з цим позивачка звернулася до ГУ ПФУ із заявою про перерахунок розміру пенсії та встановлення підвищення 25 % мінімальної пенсії за віком як члену сім’ї репресованих осіб, проте отримала відмову.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Суд виходив із того, що призначені пенсії підвищуються не всім членам сімей репресованої особи, а тільки тим, яких було примусово переселено, але позивачка не була примусово переселена, тому не має права на підвищення пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком.
КАС ВС скасував рішення суду апеляційної інстанції і залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.
У ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» встановлено, що реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» (від 25 грудня 1958 року), за винятком осіб, зазначених у ст. 2 цього Закону.
Відповідно до ст. 3 зазначеного Закону реабілітації підлягають усі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їхніми сім’ями.
Наведене свідчить, що законодавець до реабілітованих осіб відносить як громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій, так і примусово переселених осіб.
Положення ст. 1–3 вказаного Закону чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім’єю.
Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать і діти, які народилися на засланні та проживали з репресованою особою однією сім’єю.
Згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано ‒ на 50 %, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, ‒ на 25 % мінімальної пенсії за віком.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що позивачка як член сім’ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Постанова Верховного Суду від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23 (адміністративне провадження № К/990/10295/24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/119026235.
