Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов’язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Позивач на забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором передав банку в іпотеку житловий будинок та земельну ділянку. Згодом банк уклав договір факторингу з ТОВ, після чого спірні об’єкти нерухомості були відчужені декілька разів. Позивач просив суд визнати протиправними і скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний суд з урахуванням наданих відповідачем до апеляційного суду нових доказів, які є суттєвими для справи, змінив мотивувальну частину рішення суду.
У касаційній скарзі позивач, зокрема, посилався на те, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги нові докази, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, а саме копію вимоги про усунення порушень основного зобов’язання та копію висновків про оцінку будинку і земельної ділянки, додані відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу.
КЦС ВС скасував судове рішення апеляційного суду, направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, у черговий раз нагадавши суду про порядок, умови та підстави прийняття і дослідження нових доказів, які не були подані до районного суду.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 365 ЦПК Українисуддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Зі змісту наведеної статті у взаємозв’язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України всі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов’язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Учасники справи зобов'язані подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що об’єктивно мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Верховний Суд звернув увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи в розумні строки. Це свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні саме в суді першої інстанції.
Зазначене підтверджується численною, сталою і незмінною практикою Верховного Суду, яка наведена в постанові.
Серед основних доводів касаційної скарги є аргументи про те, що апеляційний суд безпідставно, не мотивувавши, прийняв на стадії апеляційного перегляду справи нові докази, які вплинули на вирішення справи, а саме вимогу про усунення порушення основного зобов’язання, висновок про оцінку будинку та земельної ділянки, які вплинули на вирішення справи, і відсутність яких позивач доводив як підставу для задоволення його позову. При цьому відповідач жодним чином не мотивував неможливість подання таких суттєвих доказів у суді першої інстанції. Апеляційний суд на порушення наведених вище норм процесуального права, приймаючи від відповідача нові суттєві докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення ні окремим процесуальним документом, ні в своїй постанові по суті спору.
Постанова Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/120603025.
