Оскільки відповідачка не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на спірне нерухоме майно, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, таке спільне майно подружжя підлягає поділу в рівних частинах.
Предметом розгляду в Рівненському апеляційному суді стала апеляційна скарга представника відповідачки, поданої на рішення місцевого суду, яким частково задоволено позов та визнано за позивачем, колишнім чоловіком відповідачки, право власності на ½ частину спірного житлового будинку.
В апеляційній скарзі апелянт вказував, що спірний будинок зведений ще до того, як мати його довірительки подарувала їй земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також зазначав, що позивач не вкладав кошти в його будівництво й облаштування, тому просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.
Відомо, що сторони упродовж десяти років перебували у шлюбі, під час якого мати відповідачки уклала з нею договір дарування земельної ділянки, право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згодом на замовлення відповідачки було видано будівельний паспорт на житловий будинок, господарські будівлі та споруди, а також зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт, готовність яких на час розгляду спору в суді, згідно з описом об’єкта незавершеного будівництва, складає 84%.
У 2022 році відповідачка зареєструвала право приватної власності на житловий будинок із надвірними будівлями, що й стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про поділ спільного сумісного майна.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково та визнаючи за позивачем право власності на ½ частину житлового будинку з надвірними будівлями, своє рішення мотивував тим, що будівництво вказаного спірного будинку здійснювалося сторонами під час перебування у шлюбі. При цьому, відповідачка не спростувала, що будівництво велося за спільні кошти подружжя. Не надала й доказів про те, що недобудований будинок знаходився на земельній ділянці на день укладення договору дарування земельної ділянки між нею та матір’ю.
Правомірним вважає апеляційний суд і відхилення місцевим судом вимоги позивача про визнання будинку об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки в даному спорі воно є неефективним способом захисту прав позивача для мети поділу спільного сумісного майна подружжя.
Позивач довів у суді, що будівництво спірного будинку здійснювалося сторонами у період шлюбу та за спільні кошти подружжя. Це підтверджується як поясненнями свідків, допитаних у суді першої інстанції, так і квитанціями про придбання позивачем будматеріалів, вікон, меблів.
Відповідачка не спростувала за допомогою належних і допустимих доказів презумпцію спільності права власності подружжя на житловий будинок.
Її твердження про те, що на момент отримання нею в дарунок земельної ділянки, на ній вже знаходилися спірний житловий будинок із надвірними будівлями спростовуються, оскільки у самому договорі дарування зазначається, що на земельній ділянці, яка відчужується, відсутні будь-які об’єкти нерухомості, які здані в експлуатацію, так і розпочаті або незавершені будівництвом.
Не заслуговують на увагу й покази представника відповідачки на непридатність будинку для проживання, оскільки стан його технічної готовності не перевищує 84 %. Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Що стосується даного спору, то згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за відповідачкою зареєстроване право приватної власності на житловий будинок. Отже новостворене нерухоме майно набуло юридичного статусу житлового будинку внаслідок зазначеної вище державної реєстрації, а тому, з огляду на обставини справи, підлягає поділу в рівних частинах.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 06 березня 2025 року у справі № 572/2164/23 (провадження № 22-ц/4815/332/25).
