Співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об’єкта в експлуатацію, але прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об’єкті незавершеного будівництва.
Судове рішення про визнання в порядку поділу права власності на частку в незавершеному будівництвом об’єкті закріплює правовий режим цього майна як такого, що належить сторонам на праві спільної власності, та є підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об’єкт незавершеного будівництва.
Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду.
У цій справі позивачка просила здійснити поділ спільного майна колишнього подружжя, зокрема шляхом визнання за нею права власності на половину фактично завершеного, проте не введеного в експлуатацію житлового будинку, мотивуючи це набуттям майна у шлюбі й небажанням відповідача вводити його в експлуатацію та реєструвати право власності на нього.
Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову в частині вимог про визнання права на половину житлового будинку. Суд першої інстанції вважав цю вимогу недоведеною, тоді як суд апеляційної інстанції виснував про неефективність обраного способу захисту й зауважив, що позивачка має право лише на компенсацію вартості будматеріалів чи робіт.
Переглядаючи справу, ВП ВС вказала, що нерухомими речами потрібно визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об'єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку. Натомість будівельні матеріали, вироби та конструкції є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об'єкта будівництва, після чого вони втрачають свою ідентичність.
Велика Палата ВС наголосила, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об'єктом цивільних прав і обов’язків, зокрема й речових, однак лише як річ особливого роду.
У випадку, коли об’єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини одного з подружжя (співвласника – формального забудовника), то суд має право визнати за позивачем право на частку в об’єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.
ВП ВС акцентувала, що ступінь готовності спорудженого подружжям об’єкта незавершеного будівництва не є кваліфікуючою ознакою для ідентифікації відповідного об’єкта як оборотоздатного та не впливає на можливість застосування такого способу захисту порушеного права, як визнання за одним із подружжя (співвласником) права власності на його частку в спільному майні в порядку його поділу.
Водночас ВП ВС звернула увагу, що визнання судом права на частку в недобудові не звільняє співвласників від обов’язку із вчинення дій, спрямованих на завершення процедури оформлення речових прав на це майно як на завершений будівництвом об’єкт нерухомості. Втім, таке судове рішення усуває правову невизначеність щодо власників і їхніх часток та слугує підставою для проведення державної реєстрації речових прав саме на об’єкт незавершеного будівництва.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду виснувала про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у зазначеній частині й ухвалення в цій частині нового рішення – про визнання в порядку поділу майна подружжя права власності по ½ частині незавершеного будівництвом житлового будинку за кожним із колишнього подружжя.
Постанова ВП ВС від 8 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136045903.
