Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу захисника обвинуваченого О. на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 липня 2025 року.
Як встановлено судом, восени 2022 року обвинувачений О., маючи не зняту та не погашену судимість за умисні корисливі злочини, привласнив дві платіжні банківські картки, що належали Г., і у соціальній мережі "Facebook", розмістив оголошення про збір коштів на лікування військовослужбовців, важкохворих та дітей і без відома Г. указав номери його банківських карток. Повіривши у достовірність вказаної інформації, на початку липня 2023 року потерпілі С. і П. перерахували на рахунки відповідно 3 тисячі грн та 10 тисячі грн. Ці кошти обвинувачений зняв і використав на власні потреби.
Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 липня 2025 рокуО. визнано винуватим упривласненні офіційних документів (ч. 1 ст. 357 КК України) та заволодінні чужим майном шляхом обману, тобто шахрайстві, вчиненому повторно(ч. 2 ст. 190 КК України). На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно йому призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі.
Відповідно до частини 4 статті 70 КК України, за правилами частин 1-3 даної статті, оскільки після ухвалення вироку в справі було встановлено, що засуджений не відбув покарання за іншим кримінальним правопорушенням, вчиненим ним до постановлення даного вироку, в строк покарання за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно зараховане покарання, не відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими статтєю 72 даного Кодексу. Тому за сукупністю злочинів, шляхом поглинання більш суворого покарання менш суворим, зважаючи, що вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 8 жовтня 2024 року О. був засуджений до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, остаточно йому призначено покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Не погодившись із рішенням суду, захисник О. подав апеляційну скаргу та просив цей вирок скасувати і новим вироком визнати обвинуваченого невинуватим в інкримінованих йому правопорушеннях через недоведеність в його діях складу кримінальних правопорушень.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, дослідивши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, дійшла висновку, що, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, місцевий суд ухвалив законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення і підстав для його скасування немає.
Так, хоча обвинувачений не визнав своєї вини в інкримінованих йому правопорушеннях, колегія суддів дійшла висновку, що в основу рішення місцевого суду про доведеність винуватості О. покладено належні і допустимі докази, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Хоча обвинувачений заперечив свою вину в інкримінованих кримінальних правопорушеннях і стверджував, що це не він заволодів банківськими картками Г., не він розміщував і поширював у соцмережах фейкову інформацію про збір коштів на лікування важкопоранених військовослужбовців, оскільки у той період перебував у Лук'янівському, а згодом у Житомирському та Чортківському СІЗО. Не маючи доступу до гаджетів та інтернету, він не міг створити сторінку на Facebook, розмістити інформацію та зазначити реквізити банківських карт. Телефон працівникам поліції видала його співмешканка Ірина К., повідомивши про вчинення ним цих злочинів. Кошти з банківських карт Г. він знімав у банкоматах на її прохання, картку йому дала вона, повідомивши пін-код і назву банку. Уважав, що це картка Ірини К. Зазначив, що він працював і отримував заробітну плату, хоча не був офіційно влаштованим, а жінка оговорила його в суді.
Перевіривши матеріали провадження, колегія суддів прийшла до висновку, що в основу рішення місцевого суду про доведення винуватості О. покладено лише належні й допустимі докази, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального закону.При цьому місцевий суд вірно визнав неспроможними доводи обвинуваченого, що вказані банківські картки та код доступу до них він отримав від Ірини К., уважаючи її власником цих карток і грошових коштів, які він знімав у банкоматі, оскільки з досліджених судом доказів вбачалось, що обвинувачений неодноразово здійснював операції з картками ще до того, як у липні 2023 року почав проживати разом з Іриною К.
Допитана районним судом свідок Ірина К. вказала, що проживала фактично у шлюбних відносинах з О. та постійно побоювалася за своє життя та життя своїх дітей, оскільки обвинувачений їх бив, а їй погрожував. Їй було відомо про створення О. на сторінці у Facebook фейкового оголошення про перерахунок коштів на лікування військових, чим він заробляв на життя.
Узагальнене твердження апелянта, що покази Ірини К. суперечливі і не підкріплені фактами, колегія суддів визнала голослівними і не підкріпленими конкретними доводами. При цьому твердження обвинуваченого, що Ірина К. діяла за вказівкою працівників поліції колегія суддів визнала припущеннями, не підтвердженими жодними доказами. Крім того, доводи апеляційної скарги перевірені судом першої інстанції, який, в ході огляду вилучених телефонів, з метою підтвердження чи спростування тверджень сторони захисту допитав у суді спеціаліста кіберполіції. Той вказав, що перебування Петра О. у даний період у слідчих ізоляторах не перешкоджало йому за допомогою техніки створювати та поширювати оголошення про збір коштів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даного кримінального провадження. Натомість усі наведені у апеляційній скарзі доводи доповнювали одне одне, були взаємоузгодженими, належними та достатніми і в своїй сукупності поза розумним сумнівом підтвердили винуватість обвинуваченого у вчиненні ним інкримінованих йому злочинів.
Зважаючи на наведене, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишила без задоволення, а вирок Кременецького районного суду від 10 липня 2025 року щодо О. – без змін.
