22 жовтня 2026 року відбулася тематична онлайн-лекція „Забезпечення альтернативності застави триманню під вартою в контексті Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026“ за участю суддів Конституційного Суду України Василя Лемака (судді-доповідача у справі) та Галини Юровської.
Захід об’єднав широку правничу аудиторію: суддів, адвокатів, прокурорів, представників Національної школи суддів України, аспірантів, викладачів і студентів закладів вищої освіти та наймолодших правників із Малої академії наук.
Під час лекції судді ознайомили учасників зі змістом Рішення № 9-р(ІІ)/2026, ухваленого за конституційною скаргою Дудіна Р. В., та роз’яснили юридичні позиції КСУ, які слугують джерелом права й орієнтиром для слідчих суддів і судів системи судоустрою під час розгляду кримінальних проваджень та застосування застави як альтернативного запобіжного заходу.
Заявник оспорював конституційність абзацу п’ятого частини п’ятої статті 182 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), який передбачає можливість визначення застави в розмірі, що перевищує встановлені законом межі, у виключних випадках, коли застава в межах цих сум не здатна забезпечити виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов’язків. Ідеться про осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Відповідно до оспорюваного припису Кодексу:
„У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно“.
Обґрунтовуючи конституційну скаргу, Р. В. Дудін вказував на відсутність чітких критеріїв визначення розміру застави у виключних випадках та її верхньої межі, що створює ризик надмірної дискреції судді й необґрунтованого визначення її розміру. На його думку, це може призводити до неоднакового застосування відповідної норми за аналогічних обставин, що суперечить принципу рівності, а також перетворює заставу на „безальтернативне ув’язнення“, порушуючи право на свободу та презумпцію невинуватості, гарантовані Конституцією України.
Розглядаючи ці питання, КСУ виходив із необхідності системного тлумачення оспорюваного припису в контексті інших положень КПК. Суддя-доповідач Василь Лемак, подякувавши передусім ученим, які надали висновки у цій справі, наголосив, що цю норму не можна розглядати як ізольований сегмент, адже іншими приписами КПК встановлено заборону призначати завідомо непомірний для особи розмір застави. Крім того, норми КПК зобов’язують слідчого суддю, суд ураховувати під час його визначення обставини кримінального правопорушення, майновий і сімейний стан підозрюваного чи обвинуваченого, інші дані про його особу, а також ризики, визначені статтею 177 КПК.
Ці вимоги мають безпосереднє значення для забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 29 Конституції України. Визначення розміру застави потребує індивідуального підходу й належного обґрунтування судового рішення, адже застава покликана забезпечити баланс між необхідністю запобігти визначеним КПК ризикам і правом особи залишатися на свободі до ухвалення обвинувального вироку.
У Рішенні КСУ наголосив, що «застава не є кримінальним покаранням, „викупом“ особи чи компенсацією за заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду», а є процесуальною гарантією присутності підозрюваного чи обвинуваченого та дотримання ним інших покладених на нього обов’язків у кримінальному провадженні.
Окремо Василь Лемак звернув увагу на підхід до визначення розміру застави в європейських державах та наголосив на відсутності як у ньому, так і в українському законодавстві верхньої межі її розміру. Водночас він відзначив значущість індивідуальної оцінки обставин справи та належного обґрунтування суми застави.
У цьому контексті КСУ також наголосив на важливості дотримання принципу рівноправності. Урахування майнового стану особи дає змогу індивідуалізувати розмір застави так, щоб вона не перетворювалася на майновий привілей для заможних осіб або непосильний бар’єр для незаможних. Розвиваючи цю думку, Суд роз’яснив, що для встановлення порушення конституційного принципу рівноправності недостатньо виявити різницю у статусі певних груп осіб – потрібно також довести, що така різниця не має легітимної мети та не може бути виправдана раціональними й об’єктивними аргументами. Водночас, аби застава залишалася реальною альтернативою триманню під вартою, слідчий суддя, суд мають сукупно оцінити обставини справи та наявність ризиків у кожному конкретному випадку.
Окрему увагу під час заходу приділено методології Рішення: КСУ визнав оспорюваний припис КПК конституційним, застосувавши метод конституційно-узгодженого тлумачення. Суд наголосив на потребі належного обґрунтування розміру застави, особливо у випадках, коли він перевищує встановлені КПК межі.
Суддя-доповідач наголосив, що виконання цього Рішення полягає не у формальному посиланні на нього слідчих суддів, а у зміні їхнього підходу до обґрунтування розміру застави.
Призначаючи заставу у виключних випадках, слідчий суддя та суд у судовому рішенні зобов’язані навести аргументи, які підтверджують установлення розміру застави поза граничними межами (наприклад, понад 1 млн грн), обґрунтовувати фінансову спроможність особи, оцінювати її легальні доходи й активи, урахувати не лише розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а й інші обставини, визначені КПК, не допускати перетворення застави на завуальований спосіб тримання особи під вартою, а також ретельно мотивувати розмір застави, обґрунтовуючи кожний його складник. Лише за такого підходу застава може виконувати своє призначення як реальна альтернатива триманню під вартою.
Переглянути відеозапис лекції можна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=0XesOtPGvx4.
