7 серпня 2025 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області вироком засудив громадянина П. за ст. 126-1 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин і на підставі ч. 1 ст. 91-1 КК України застосував до нього обмежувальний захід - направлення для проходження програми для кривдників протягом трьох місяців.

За обставинами справи, обвинувачений за місцем проживання умисно систематично вчиняв відносно своєї матері домашнє насильство, унаслідок чого неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за частинами 1 і 2 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), однак незважаючи на це він продовжував домашнє насильство над своєю матір'ю.

Кропивницький апеляційний суд переглядаючи вказаний вирок суду за апеляційною скаргою прокурора скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому П. покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив останньому за ст. 126-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

За результатами касаційного перегляду, колегія суддів постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.10.2026 року вирок Кропивницького апеляційного суду залишила без змін.

При цьому колегія суддів ККС ВС вказала, що Кропивницьким апеляційним судом при ухваленні вироку було слушно зауважено, що місцевий суд належним чином не врахував конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме того, що обвинувачений П., будучи судимим за домашнє насильство стосовно власної матері А. за попереднім вироком суду за ст. 126-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не став і через короткий проміжок часу із червня по вересень 2024 року систематично, не зважаючи на притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, продовжував вчиняти щодо потерпілої психологічне та фізичне насильство.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду правильно визнала безпідставним урахування судом першої інстанції обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого П., його щире каяття. Посилаючись на практику Верховного Суду, апеляційний суд наголосив, що щире каяття це певний психічний стан винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням ним своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди. Проте обіцянки залежного від алкоголю обвинуваченого П. про недопущення надалі протиправних вчинків та його поведінка після звільнення з місць позбавлення волі свідчать про формальне визнання обвинуваченим своєї вини і не узгоджуються з визначеними характерними ознаками щирого каяття.

А також правильно констатувала, що ступінь тяжкості та суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченим П. кримінального правопорушення стосовно власної матері, кількість епізодів і їх систематичність, негативні характеристики обвинуваченого, його спосіб життя, відсутність сталих соціальних зв`язків свідчать про те, що обвинувачений П. становить суспільну небезпеку, а тому його виправлення можливе лише в умовах ізоляції від суспільства з реальним відбуттям покарання, призначеного в межах санкції ст. 126-1 КК України.

З повним текстом вироку Кропивницького апеляційного суду від 10.12.2025 та постановою ККС ВС від 22.10.2026 у справі №404/1616/25 можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень.