Апеляційний суд скасував рішення місцевого суду про визнання права власності на спадкове майно за заповітом та ухвалив нове, яким змінив розмір часток, право власності на які мають сторони, врахувавши, що за життя спадкодавця відповідачка поліпшила домоволодіння. При цьому суд виділив частки сторін у натурі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду й направив справу на новий розгляд до апеляційного суду з огляду на таке.
Заповідач, який був власником 71/100 частки спірного домоволодіння, заповів усе своє майно синові, іншу частку він раніше подарував дочці – відповідачці.
Відповідно до ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).
При цьому позбавлення особи права на обов’язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до ст. 1224 ЦК України.
Об’єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка в майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності не тотожне розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.
У справі, що переглядалася, позивач, як спадкоємець за заповітом співвласника в спільній частковій власності, пред’явив вимогу про визнання права на частку до відповідачки (як зазначив позивач, відповідачка є дочкою спадкодавця та має право на обов’язкову частку). Тому підлягали встановленню такі обставини: чи прийняли сторони спадщину, чи належить відповідачка до осіб, які мають право на обов’язкову частку.
Проте суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги:
- не вказав, чи має відповідачка право на обов’язкову частку та чи прийняла вона спадщину;
- не звернув уваги, що частка в праві спільної часткової власності виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об’єкти в натурі відповідають частці у праві спільної часткової власності;
- не звернув уваги, що відповідачка позовних вимог про визнання права на частку не заявляла;
- не врахував, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Постанова Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/91643785.
