Особа звернулася до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення управління Пенсійного фонду України від 17 серпня 2020 року про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; про зобов’язання ПФУ призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На час звернення до управління ПФУ позивачці виповнилося 50 років, вона мала страхового стажу роботи понад 31 рік, у тому числі на роботах за списком № 2 – понад 20 років. ПФУ відмовив їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, мотивуючи тим, що позивачка не досягла пенсійного віку, який за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на день її звернення), становив 55 років.
Луганський окружний адміністративний суд звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з поданням про розгляд цієї типової справи ВС як зразкової. КАС ВС позов особи задовольнив. Це рішення є зразковим для справ, у яких предмет спору – оскарження дій територіального органу ПФУ щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, та у ньому наведено обставини зразкової справи, які зумовлюють типове застосування норм матеріального права.
Переглядаючи цю зразкову справу, Велика Палата ВС змінила мотивувальну частину рішення КАС ВС, виклала його в редакції цієї постанови, а в решті – залишила без змін.
ВП ВС виходила з того, що Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (який набрав чинності 1 квітня 2015 року) збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам із 50 років до 55 років.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано неконституційною ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», з одного боку, та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» – з іншого, в частині визначення віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий – у 55. Оскільки норми цих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата ВС дійшла висновку, що вони явно суперечать одна одній.
ВП ВС зауважила, що у справі №520/15025/16-а було сформульовано правовий висновок про те, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов’язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов’язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Постанова ВП ВС від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20 (провадження № 11-209заі21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/101211541.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua.
