Виконавчий комітет міської ради передав земельну ділянку в приватну власність позивача. Через певний час міська рада прийняла рішення про скасування прав позивача на цю ділянку, звільнення її від майна позивача та здійснення на ділянці будівельних робіт. З цього приводу тривали судові спори й суд визнав незаконним та скасував рішення міської ради. Після повернення ділянки позивачеві на її частині залишилися дорога (пандус) та бетонний паркан.
Позивач просив суд стягнути з міської ради на його користь майнову шкоду в розмірі ринкової вартості земельної ділянки та відшкодувати завдану моральну шкоду.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, вказавши, що позовні вимоги про відшкодування вартості земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки право власності позивача на спірну земельну ділянку поновлено, він добровільно не відмовився від цього права та не заявляв вимог про усунення перешкод у користуванні ділянкою шляхом приведення її у первісний стан.
Апеляційний суд скасував рішення суду, частково задовольнив позов: постановив стягнути з міської ради на користь позивача на відшкодування майнової шкоди за всю земельну ділянку; передати зазначену ділянку до комунальної власності; стягнути з міської ради на користь позивача моральну шкоду.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зменшив розмір майнової шкоди та скасував судове рішення про повернення ділянки в комунальну власність, щодо відшкодування моральної шкоди залишив без змін попереднє рішення, зробивши такі правові висновки.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
Позивач довів наявність шкоди у вигляді пошкодження земельної ділянки під час проведення на ній земляних робіт із будівництва дороги (пандусу), а також факт її завдання в період, коли земельна ділянка перебувала у відповідача; після повернення земельної ділянки у власність позивача на підставі рішення суду на її частині розташований пандус і бетонний паркан.
Отже, правильним є висновок, що земельна ділянка позивача пошкоджена внаслідок незаконних рішень та дій відповідача, а тому завдана шкода підлягає відшкодуванню міською радою.
Водночас Верховний Суд вказав, що визначаючи розмір майнової шкоди, слід виходити з вартості не всієї земельної ділянки, а лише з вартості її пошкодженої частини.
Також міська рада в касаційній скарзі зазначила, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, його порушене право підлягає захисту шляхом подання негаторного позову про усунення перешкод у користуванні частини земельної ділянки або про зобов’язання відповідача відновити попередній стан земельної ділянки.
Апеляційний суд встановив, і сторони цього не заперечують, що внаслідок будівництва відповідачем на спірній земельній ділянці дороги (пандусу) з підпірною стінкою частина цієї земельної ділянки зазнала пошкоджень.
Тому порушене право позивача полягає не в наявності в нього перешкод у користуванні земельною ділянкою, а в завданні шкоди його майну внаслідок пошкодження частини земельної ділянки.
Колегія суддів не погодилася з висновком апеляційного суду щодо вирішення питання про повернення земельної ділянки у власність територіальної громади, оскільки суд розглядає справи в межах заявлених нею вимог (ст. 13 ЦПК України), а вимог про припинення права власності позивача на земельну ділянку та повернення її у власність територіальної громади ні позивач, ні відповідач не пред’являли.
Постанова Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі № 638/13288/14 (провадження № 61-13218св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105371750.
