Перший заступник керівника Київської міської прокуратури оскаржив у касаційному порядку рішення судів попередніх інстанцій, які відмовилися відкривати провадження за його позовом в інтересах держави в особі Департаменту охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, у якому він просив зобов’язати відповідача – ТОВ «Авіантбуд» укласти охоронний договір на пам’ятку архітектури та містобудування місцевого значення на Андріївському узвозі, 18 у м. Києві.

Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свої рішення тим, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду та замінювати компетентний орган (у цьому випадку – безпосередньо Департамент), який може і бажає захищати інтереси держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду задовольнив касаційну скаргу прокурора.

У рішенні вказано, що охорона об’єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захист таких пам’яток від руйнації, їх збереження для нинішнього і майбутніх поколінь становить безпосередній державний інтерес.

Пославшись на сталу судову практику, колегія суддів КАС ВС звернула увагу, що дійсно, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень, а не прокурор. Водночас, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб’єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Підстави для представництва прокурором інтересів держави повинні існувати на час звернення до суду. Прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади (інший суб’єкт владних повноважень) не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його неналежним чином. Такими доказами, зокрема, можуть бути звернення прокурора до відповідного органу щодо захисту інтересів держави, відповіді на них та інші письмові докази, що стосуються справи.

Верховний Суд також вказав, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, то він обов’язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з’ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд вивчив матеріали справи, у яких позивач довів, що протягом 2020–2021 років тричі письмово звертався до Департаменту з вимогою надати інформацію та всі наявні підтверджуючі документи щодо охоронних заходів, які Департамент здійснював з метою утримання пам’ятки архітектури та містобудування місцевого значення. У відповідях Департамент поінформував: незважаючи на те, що припис про зобов’язання ТОВ укласти охоронний договір на пам’ятку було зроблено в січні 2020 року, останнє тривалий час ухиляється від виконання своїх обов’язків щодо її утримання; фінансові санкції за порушення законодавства України у сфері охорони культурної спадщини, накладені постановою від 19 березня 2020 року на загальну суму 188 700 грн, не сплачено. На чергове (третє) звернення у червні 2021 року прокуратура отримала відповідь від Департаменту, що він до цього часу не звернувся до суду з позовами про стягнення фінансових санкцій та щодо зобов’язання про укладення охоронного договору. Прокурор у листі також повідомив Департамент про підготовку Київською міською прокуратурою до адміністративного суду позову в інтересах держави в особі Департаменту до ТОВ про зобов’язання укласти охоронний договір на об’єкт культурної спадщини.

Отже, уповноважений орган протягом півтора року застосовував до відповідача недостатні та неефективні заходи, які фактично сприяють доведенню об’єкта культурної спадщини до руйнування. Це, на переконання прокурора, свідчить про бездіяльність Департаменту щодо тривалого порушення інтересів держави, що є підставою для вжиття саме прокуратурою заходів представницького характеру в порядку, визначеному в ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор повною мірою довів здійснення неналежним чином захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини Департаментом охорони культурної спадщини КМДА, що надало йому право на звернення до суду в інтересах держави із цим позовом.

Рішення судів попередніх інстанцій ВС скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21 (адміністративне провадження № К/9901/41097/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107370330.

Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.