Під час семінару «Окремі питання представницької діяльності прокурорів із захисту інтересів держави у сфері земельних відносин» для заступників керівників обласних прокуратур та начальників профільних підрозділів у регіонах суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Ткачук виступив із доповіддю про судову практику ВС, присвячену цій тематиці.
На прикладі постанови ВП ВС від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18 (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1646621/) суддя продемонстрував правову позицію ВП ВС щодо субсидіарної ролі, яку виконує прокурор, замінюючи в судовому провадженні відповідний компетентний орган, котрий усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У цій справі ВП ВС пояснила, що прокурор звертається до суду в особі органу, якщо: 1) орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; 2) орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави.
Натомість як самостійний позивач прокурор звертається до суду, якщо: 1) відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Доповідач також пояснив, що в низці інших справ, які перебували у провадженні Верховного Суду, вирішувалося питання, чи вживали компетентні державні органи належні заходи для захисту інтересів держави протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало було стати відомо про можливе порушення інтересів. При цьому розумність строку, за правовою позицією ВП ВС, має визначатися судами з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (через закінчення перебігу позовної давності; можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об’єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови ВП ВС від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц).
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. За відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. У такому разі сам прокурор набуває статусу позивача.
На цьому Олег Ткачук наголосив, звернувши увагу на правові висновки, наведені в постановах ВП ВС від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 8 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц.
Серед іншого, Олег Ткачук нагадав і про постанову ВП ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1441635/). Щодо встановлення прокурором кола відповідачів у цій постанові зазначено, що в кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити насамперед суб’єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу, та ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу.
На прикладі постанови ВП ВС від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, яка стосувалася оспорення договору, що порушує інтереси держави і суспільства, доповідач зауважив, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави, та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб’єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб’єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.
Крім того, у справі за позовом прокурора, пред’явленого в інтересах держави з метою захисту її прав на земельні ділянки, на яких розташовані пам’ятки культурної спадщини – залишки стародавнього поселення, Верховний Суд констатував, що вимоги прокурора в цій справі про визнання незаконним і скасування наказу Держгеокадастру відповідають критеріям правомірності та ефективності способу захисту порушеного права, оскільки усувають стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника (постанова ВП ВС від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21: https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1584033/).
На прикладі постанови ВП ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 Олег Ткачук продемонстрував підходи Верховного Суду до вирішення позовів прокурорів щодо інтересів держави при використанні земель не за цільовим призначенням, а саме для видобутку надр без оформлення відповідного дозволу. ВП ВС виснувала, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може бути підставою для припинення в судовому порядку як права власності, так і права користування нею (п. «а» ч. 1 ст. 143 ЗК України).
При цьому мають бути дотримані всі три критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 1) втручання у право на мирне володіння майном ґрунтується на національному законі; 2) переслідується легітимна мета; 3) захід пропорційний легітимній меті втручання у право.
Прокурор у цій справі звернувся з позовом для захисту законного інтересу держави в цільовому використанні спірної земельної ділянки, а не для захисту права користування та розпорядження надрами. Тому звернення з негаторним позовом також є неналежним способом захисту цього інтересу.
В іншій справі (постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц) Велика Палата ВС виснувала, що зайняття землі природно-заповідного фонду з порушенням норм спеціального законодавства потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов’язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
Зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов’язане з позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Це стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють тих юридичних наслідків, на які вони спрямовані.
За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природо-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення.
Семінар організував Офіс Генерального прокурора.
Фото надані організаторами.
