Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційними скаргами двох фізичних осіб – підприємців на судові рішення у справі за позовом цих осіб до Антимонопольного комітету України про визнання частково недійсним і скасування рішення «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» в частині, що стосується позивачів.
АМКУ встановив, що один із позивачів учинив 23 факти порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а другий – 24. Ці факти в сукупності не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дії об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) поведінки (позивачів між собою і з іншими суб’єктами господарювання) при підготовці та участі в торгах, а також про обмін інформацією між ними. За вчинені порушення Комітет ухвалив рішення накласти на одного позивача штраф у загальному розмірі понад 82 млн грн, а на другого позивача – понад 16 млн грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що встановлені в рішенні АМКУ факти в сукупності свідчать про узгодження (координацію) позивачами своєї поведінки, у тому числі з іншими учасниками торгів при підготовці до участі та під час участі в торгах, зокрема про обмін інформацією між ними, що свідчить про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. За висновками судів, узгодивши свої дії під час підготовки та участі в аукціоні, учасники торгів замінили ризик, що його породжує економічна конкуренція, на координацію своєї поведінки в господарській діяльності, і це призвело як до усунення між ними конкуренції під час проведення аукціону, так і до спотворення конкурентного середовища загалом. Комітет належним чином установив і довів обставини, які свідчать про те, що позивачі узгоджено здійснювали господарську діяльність, та про узгодженість поведінки, зокрема під час участі в торгах. Також суди зазначили, що встановлення АМКУ декількох правопорушень і накладення окремих штрафів за кожне правопорушення не суперечать вимогам законодавства.
Проаналізувавши постанови Верховного Суду в наведених скаржниками справах, на які як на підставу подання касаційної скарги посилалися позивачі, Суд дійшов висновку, що правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржниками справах хоча і є подібними за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення, що виключає подібність указаних справ за змістовим критерієм.
Верховний Суд звернув увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість і єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд виходив із того, що перегляд остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою – домогтися повторного розгляду й ухвалення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, однак про їх наявність у цій справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржниками не зазначено.
Ухвала КГС ВС від 4 травня 2023 року у справі № 910/21299/21.
