Верховний Суд виснував, що не підлягає спростуванню інформація, отримана під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки законом встановлений інший порядок оскарження такої інформації (її дослідження здійснюється під час досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні).
У цій справі особа звернулася до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури і телерадіокомпанії про спростування недостовірної інформації про обставини її затримання та обрання запобіжного заходу, яку поширив прокурор у відеоматеріалі телерадіокомпанії.
У ст. 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до ст. 34 Основного Закону кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач довів факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації про вчинення ним злочинів, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, і така інформація не є оціночним судженням.
КЦС ВС скасував судові рішення і в задоволенні позову відмовив з огляду на те, що частина висловлювань щодо затримання позивача, які він вважав недостовірними, підтверджується офіційними документами, зокрема протоколом затримання особи, тобто має фактичне підґрунтя.
Щодо іншої частини висловлювань, які позивач вважав недостовірними, а саме: «…безпосередньо після вчинення ним кримінального правопорушення, пов’язаного з крадіжкою з автомобіля…», КЦС ВС виходив із того, що в п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України передбачено, що уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках, зокрема, якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення.
Тобто в зазначених висловлюваннях прокурор пояснив визначену кримінальним процесуальним законом правову підставу затримання особи без ухвали слідчого судді, а не вказував на винуватість позивача у вчиненні того чи іншого злочину.
Враховуючи наведене, КЦС ВС дійшов висновку про те, що позивач не довів протиправності дій відповідачів та, відповідно, порушення його особистих немайнових прав внаслідок поширення прокурором оспорюваної інформації, і застосував ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентну практику ЄСПЛ.
Щодо вимог до телерадіокомпанії, то КЦС ВС зауважив, що засоби масової інформації та громадськість не позбавлені можливості обговорювати й висвітлювати питання, що мають суспільно важливе значення.
Висвітлена у відеоматеріалі інформація містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликають суспільний резонанс, оскільки стосуються питань громадського правопорядку. Тому суспільство має бути обізнаним і ознайомленим із такою інформацією, а таке поширення інформації відповідає практиці застосування ЄСПЛ ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це не порушує презумпцію невинуватості (ст. 62 Конституції України).
Постанова КЦС ВС від 16 серпня 2023 року у справі № 646/2173/21 (провадження № 61-3116св23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/112896122.
Із цією та іншими правовими позиціями Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – lpd.court.gov.ua/login.
