Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Сергій Фомін розповів про деякі проблеми використання інформації, отриманої в результаті розвідувальної діяльності, у кримінальному провадженні. Виступ відбувся в межах Міжнародної науково-практичної конференції «СБУ в умовах війни в Україні: сучасні реалії та інноваційні стратегії забезпечення національної безпеки».
Можливість використання такої інформації у кримінальному провадженні вперше з’явилася завдяки прийняттю 17 вересня 2020 року Закону України «Про розвідку».
Доповідач наголосив, що відповідно до ч. 3 ст. 14 цього Закону розвідувальні заходи не можуть організовуватися і проводитися для вирішення завдань кримінального провадження.
Проте у разі виявлення під час проведення розвідувальних заходів ознак злочину розвідувальні органи повідомляють про це відповідний орган досудового розслідування (абз. 1 ч. 3 ст. 24 Закону).
Якщо ознаки злочину виявлено під час проведення розвідувального заходу, який триває і припинення якого може негативно вплинути на його результати, або існує загроза, що таке повідомлення спричинить розкриття інформації про розвідувальний захід, розвідувальний орган повідомляє орган досудового розслідування після завершення такого розвідувального заходу (абз. 2 ч. 3 ст. 24 Закону).
Наведені вище положення Закону є певною мірою аналогічними з положеннями частин 2 і 3 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Суддя акцентував на тому, що відмінність полягає лише в тому, що у разі виявлення ознак кримінального правопорушення оперативний підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов’язаний невідкладно направити зібрані матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до відповідного органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Водночас у Законі зазначається лише про повідомлення органу досудового розслідування про виявлення ознак злочину і не уточняється порядок та обсяг передачі розвідувальної інформації.
Розвідувальні заходи за загальним правилом проводяться відповідними органами для виконання завдань і здійснення функцій, передбачених Законом, за межами України.
Розвідувальні заходи можуть проводитися з території України у випадках, коли вони безпосередньо пов’язані зі здійсненням розвідувальної діяльності за межами України або спрямовані на здобування розвідувальної інформації, що має джерело походження за межами України (ч. 1 ст. 14 Закону).
Визначені ст. 15 Закону розвідувальні заходи, якщо вони проводяться з території України, здійснюються виключно на підставі рішення суду. У ст. 16 цього Закону встановлено особливості розгляду судом клопотань про надання дозволу на проведення розвідувальних заходів.
Сергій Фомін звернув увагу учасників конференції, що, згідно з ч. 1 ст. 27 Закону в особливий період, під час дії воєнного стану, антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії розвідувальні органи (а саме Служба зовнішньої розвідки України; розвідувальний орган Міністерства оборони України та розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону) можуть проводити розвідувальні заходи стосовно особи, місця або речі, що перебувають на тимчасово окупованій території або території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Разом з тим встановлені в підпунктах 2 і 3 ч. 2 ст. 9 Закону суб’єкти системи воєнної розвідки (а це органи військового управління розвідки та військові частини розвідки ЗСУ, які в межах визначених законодавством повноважень здійснюють діяльність з метою розвідувального забезпечення застосування ЗСУ та Сили спеціальних операцій ЗСУ, які в межах визначених законодавством повноважень здійснюють спеціальну розвідку в інтересах підготовки та проведення операцій військ (сил) оборони та спеціальних операцій) можуть застосовувати технічні засоби розвідки без дотримання вимог ст. 15 цього Закону, тобто без рішення суду.
Аналіз положень Закону України «Про розвідку» у взаємозв’язку з положеннями КПК України, на думку судді, дає підстави виокремити основні проблемні питання щодо використання даних, отриманих за результатами розвідувальної діяльності у кримінальному провадженні.
Розпочати потрібно з того, що відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з ч. 3 ст. 9 КПК України закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить йому.
Таким чином, вважає спікер, для використання розвідданих у кримінальному провадженні вкрай важлива синхронізація зазначеного Закону та КПК України, як це відбулося із Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ч. 2 ст. 99 КПК України).
Сергій Фомін акцентував, що у зв’язку з прийняттям Закону України «Про розвідку» зазнали змін і доповнень 25 нормативно-правових актів, окрім (!) КПК України.
На переконання судді, для того, щоб інформація, отримана під час розвідувальної діяльності, могла безперешкодно сприйматися українськими судами як докази, необхідно доповнити ст. 14 КПК України з урахуванням передбаченої Законом можливості проведення розвідувальних заходів, пов’язаних із втручанням у спілкування без рішення суду принаймні під час оголошеного воєнного стану або у кримінальних провадженнях про воєнні злочини.
До участі в міжнародній науково-практичній конференції долучилися представники міжнародних організацій, сектору безпеки й оборони України, наукові та науково-педагогічні працівники, наукові співробітники наукових установ.
Захід організовано інститутом СБУ Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Фото надані організаторами.
