Місцевий суд визнав частково недійним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, укладений між Відкритим акціонерним товариством (далі — ВАТ) та відповідачем у справі, в частині купівлі-продажу в складі нежитлового будинку підвалу, яким є протирадіаційне укриття. В задоволенні позовних вимог керівника окружної прокуратури в інтересах держави повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях спірне приміщення суд відмовив. Чому Рівненський апеляційний суд погодився з такою позицією суду попередньої інстанції — читайте в матеріалі.

Із матеріалів справи відомо, що між Регіональним відділенням Фонду держмайна України по Рівненській та Житомирській областях та ВАТ укладено Договір зберігання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду у процесі приватизації, але перебуває на балансі Товариства. Цей Договір зберігання є чинним, ніким на день розгляду позову в місцевому суді та на день перегляду апеляційних скарг не оспорений.

Також відомо, що ВАТ продало будівлю разом із протирадіаційним укриттям у приватні руки.

Це й стало підставою для звернення представника прокуратури в інтересах держави з позовом до власника спірної будівлі про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні протирадіаційним укриттям, шляхом визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Як зазначалося вище, місцевий суд позов прокурора задоволив частково.

До Рівненського апеляційного суду таке рішення оскаржили обидві сторони. Прокурор просив задоволити його позовні вимоги в повному обсязі, зобов’язавши відповідача повернути Регіональному відділенню Фонду держмайна України протирадіаційне укриття, а представниця відповідача просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційних вимог і позивачеві, і відповідачеві, вважаючи оскаржуване рішення суду попередньої інстанції законним та обґрунтованим.

Відповідно до частин 1, 4, 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належить протирадіаційне укриття — негерметична споруда для захисту людей, в якій утворюються умови, що виключають вплив на них ізолюючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості. Для вирішення питань щодо укриття категорій населення, визначених ч. 3 цієї статті, центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.

Споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Кодекс цивільного захисту України ухвалений Верховною Радою 2 жовтня 2012 року № 5403-VI.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом, і воно є непорушним.

За положеннями частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) (яка діяла на час вчинення оспорюваного правочину) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

ВАТ поза волею власника майна та всупереч вимогам п. 1.2. та п. 1.3. Договору зберігання державного майна, яке не увійшло до статутного фонду у процесі приватизації, але яке було передане Товариству для зберігання, на підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу відчужило відповідачеві протирадіаційне укриття, внаслідок чого воно незаконно перейшло у його власність.

Безпідставною є вимога прокурора про те, що протирадіаційне укриття має бути витребуване та повернуте відповідачем Регіональному відділенню Фонду держмайна України по Рівненській та Житомирській областях, оскільки спірна будівля і так належить Державі Україна, а Договір зберігання майна від 6 листопада 2007 року, за яким протирадіаційне приміщення передано на зберігання Товариству, є чинним.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зміст ч.1 коментованої статті передбачає загальне правило, що договір може бути розірвано за згодою його сторін. Про зміну та розірвання договору сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд незалежно від наявності підстави порушення договору. Сторони можуть бути позбавлені права на розірвання договору на свій розсуд у випадках, передбачених законом.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 6 лютого 2024 року у справі № 558/450/22 (провадження № 22-ц/4815/144/24).