Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, яка була укладена у м. Гаазі 25 жовтня 1980 року, створює просту і ефективну процедуру для забезпечення повернення дітей, протиправно вивезених або утримуваних на території іноземної держави, до держави їх постійного місця проживання.
Правова основа
Цілями Конвенції є: захист дітей від шкідливих наслідків їх незаконного переміщення через міжнародні кордони або незаконного утримування, забезпечення їх негайного повернення до держави постійного місця проживання та забезпечення захисту прав на доступ до дитини.
Для України Конвенція набула чинності 01 вересня 2006 року і на сьогодні застосовується у відносинах із 85 державами-учасницями.
Конвенція застосовується до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років, і яка постійно проживає в Договірній державі безпосередньо перед вчиненням акта порушення прав піклування або доступу.
У світлі Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до її переміщення або утримування, за умови, що у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно чи індивідуально, або могли б здійснюватися, якби не переміщення (утримування).
Конвенція чітко передбачає, що правовідносини між дитиною та особами, яким належать права піклування про неї, мають регулюватись законодавством виключно тієї держави, в якій дитина постійно проживає, незалежно від громадянства дитини, її батьків або особи, яка ймовірно протиправно утримує дитину, чи інших обставин (частина 2 статті 3 Конвенції), а тому вирішувати будь-які спори, пов'язані з реалізацією батьками свого права піклування про дитину, у тому числі визначення місця проживання дитини, уповноважені лише органи за місцем постійного проживання дитини.
У Конвенції вживаються терміни «право піклування» і «право доступу», тлумачення яких обмежено виключно цілями Конвенції. Так, «право піклування» означає сукупність прав, що стосуються турботи про дитину, зокрема, право опікуна визначати місце проживання дитини, а «право доступу» включає право спілкуватися з дитиною, у тому числі переміщувати дитину на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання (стаття 5 Конвенції).
Будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена з Держави-учасниці або утримується на території іноземної держави з порушенням прав піклування, може відповідно до статті 8 Конвенції звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
Подача заяви про повернення
В аналогічному порядку відповідно до статті 21 Конвенції може бути подано також заяву про забезпечення реалізації права доступу до дитини.
Заявником може бути будь-яка особа, наділена правом піклування про дитину – батько, мати дитини, опікун (піклувальник), уповноважений на це представник дитячого закладу, у якому проживала дитина, позбавлена батьківського піклування.
Заява про повернення має містити інформацію про особу заявника, особу дитини і особу, того, хто підозрюється у переміщенні або утримуванні дитини, дату, час, місце та обставини незаконного вивезення (переміщення) або утримування, виклад фактичних обставин та законних підстав, на яких вона ґрунтується, всю наявну інформацію про дитину і про особу того, у кого ймовірно знаходиться дитина, умови, які можуть бути запропоновані під час передачі дитини.
Заява про доступ має містити інформацію про особу заявника, особу дитини і особу, яка ймовірно заважає або відмовила у доступі до дитини, обставини, що перешкоджають реалізації права доступу до дитини, виклад фактичних обставин та законних підстав, на яких ґрунтується заява, всю наявну інформацію про дитину і про особу того, у кого ймовірно знаходиться дитина, пропозиції щодо погодження умов для забезпечення реалізації права доступу.
До заяв, передбачених Конвенцією, додаються документи, які містять інформацію, що стосується порушеного питання, у тому числі засвідчена копія судового рішення або угоди між батьками, у яких визначено порядок здійснення права піклування про дитину або місце проживання дитини тощо, письмові свідчення, фото дитини.
До заяв додається доручення, яким заявник надає Центральному органу тієї держави, на території якої знаходиться дитина, повноваження діяти від свого імені, зокрема, звертатися до суду або призначати представника.
Заяви, що спрямовуються на підставі Конвенції, мають бути складені державною мовою і разом з долученими до них документами супроводжуватись перекладом на офіційну мову запитуваної держави або англійську чи французьку мови.
Заяви про сприяння поверненню дитини до України і про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка мешкає за кордоном, складаються за формами, наведеними у додатках 1 і 2 до Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 N 952.
Одночасно слід підкреслити, що Україна не застосовує Конвенцію про викрадення дітей 1980 року у відносинах з російською федерацією, яка також є її учасником, у зв'язку із повномасштабною триваючою збройною агресією російської федерації проти України.
