Велика палата Конституційного Суду України 29 жовтня 2024 року на пленарному засіданні ухвалила Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду про невідповідність Конституції України частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс).
Згідно з частиною четвертою статті 75 Кодексу „один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом“.
Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину четверту статті 75 Кодексу.
Автор клопотання твердив, що „призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може залежати від виплат, які здійснює один із подружжя на утримання іншого, який є особою з інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати його. Потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому спричиняють додаткові витрати на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини“.
Розв’язуючи справу, Суд ураховував свої сформульовані юридичні позиції, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Хартію основоположних прав Європейського Союзу, інші міжнародні акти та документи.
У Рішенні Суд зазначив, що із аналізу приписів статті 75 Кодексу в частині виплати утримання (аліментів) одним із подружжя на користь іншого у їх посутньому зв’язку з приписами Конституції України, Кодексу вбачається, що така виплата залежить від потреби в матеріальній допомозі, однак не є соціальною виплатою, державною допомогою та не є складовою права на соціальний захист. Правовідносини щодо утримання у подружжі випливають із конституційного принципу рівності прав і обов’язків кожного із подружжя у шлюбі та сім’ї, вимоги щодо охорони сім’ї (як основи суспільства) державою та передбачені частинами першою, третьою статті 51 Конституції України.
Конституційний Суд України наголосив, що права та обов’язки одного із подружжя щодо утримання мають не лише моральний, а й соціальний характер. Водночас моральний обов’язок кожного з подружжя підтримувати одне одного матеріально у шлюбі держава закріпила на рівні закону, і він став юридичним обов’язком, а правовий механізм регулювання майнових відносин у шлюбі передбачає можливість примусового виконання цього обов’язку.
За приписом частини четвертої статті 75 Кодексу обов’язковою передумовою отримання одним із подружжя права на утримання (аліменти) є відсутність у нього доходів на рівні прожиткового мінімуму. Отже, у частині четвертій статті 75 Кодексу допускається можливість виникнення ситуації, коли пенсії, інші соціальні виплати та допомоги можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, установленого законом.
Конституційний Суд України наголосив, що нормативне регулювання, яке допускає становище особи, за якого її сукупний дохід (разом із соціальними виплатами і допомогами) є нижчим від прожиткового мінімуму, установленого законом, суперечить частині третій статті 46 Конституції України.
Водночас у Рішенні Суд зазначив, що прожитковий мінімум у контексті частини четвертої статті 75 Кодексу визначено у спосіб, що не враховує у повній мірі і не може враховувати потреби непрацездатних осіб, а тому й не може бути універсальним для визначення рівня витрат на підтримання життєзабезпечення всіх без винятку людей. Зокрема, нужденність одного з подружжя, який є непрацездатним, повинна встановлюватися із урахуванням співвідношення між його заробітною платою, пенсією, іншими доходами та тими потребами, які є важливими для його нормального життєзабезпечення. Частина четверта статті 75 Кодексу викладена у такий спосіб, що позбавляє суд змоги тлумачити зміст цієї категорії та ухвалювати рішення на власне переконання з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення.
Прожитковий мінімум не відображає фактичного стану потреби особи у матеріальній допомозі, а навпаки, як убачається зі змісту частини четвертої статті 75 Кодексу, обмежує право одного з подружжя на утримання (аліменти). Крім того, оскільки особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II
чи III групи має пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити прожитковий мінімум, установлений законом, частина четверта статті 75 Кодексу не може бути застосована, а право на утримання не може бути реалізоване.
Здійснюючи перевірку оспорюваних приписів Кодексу на відповідність вимогам частини першої статті 8 Конституції України у системному зв’язку із частинами першою, третьою її статті 51, Конституційний Суд України визначає, що сім’я охороняється державою, однак охорона не має передбачати надмірне регулювання приватної сфери, втручання у сімейні відносини через установлення обмеження права на утримання (аліменти) непрацездатного з подружжя прожитковим мінімумом, який є базовим соціальним стандартом. Таке обмеження нівелює саму суть цього права та містить, на думку Конституційного Суду України, ознаки надмірного регулювання державою сімейного життя.
Конституційний Суд України вважає, що частина четверта статті 75 Кодексу сформульована у такий спосіб, що не дає можливості суду визначити справедливі, належні критерії потреби у матеріальній допомозі виходячи із матеріального стану того з подружжя, який її потребує, із рівня його доходів та витрат, а також можливості отримання доходів із інших джерел, а отже, не відповідає принципу юридичної визначеності та однозначності правової норми, оскільки не може забезпечити її однакове застосування, що суперечить статті 8 Основного Закону України.
Установлення законодавчого обмеження у наданні матеріальної допомоги (аліментів) є несправедливим по суті і невиправданим з огляду на те, що законодавець має можливість обрати для досягнення цієї мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації приватного (особистого) та сімейного життя без безпідставного втручання у зазначені сфери.
Конституційний Суд України вбачає невиправданим законодавчо обмежувати розміром прожиткового мінімуму межу, у разі недосягнення якої особу вважають такою, що потребує матеріальної допомоги іншого з подружжя, оскільки таке обмеження не може вважатися об’єктивно оціненим, обумовленим індивідуальними потребами одного з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, та є надмірним утручанням (регулюванням) держави у право на отримання матеріальної допомоги та забезпечення її у більшому розмірі, оскільки полягає в обмеженні реалізації такого права (звужує його реалізацію до кола осіб, що потребують матеріальної допомоги).
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що частина четверта статті 75 Кодексу суперечить частині першій статті 8 Конституції України у системному зв’язку з частинами першою, третьою статті 51 Конституції України.
Оспорювані приписи Кодексу, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суддя-доповідач у цій справі – Галина Юровська.
