Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка набула чинності 1 вересня 2017 року, зумовлює потребу реалізації її положень за допомогою низки правових інструментів. Один із них – врахування правових позицій, сформульованих у рішеннях Суду справедливості ЄС, які можуть використовуватися судами України як частина аргументації, а також для тлумачення національного законодавства у світлі європейських цінностей і підходів. Врахуванню підлягають принципи, що випливають з рішень Суду щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.
Про це зауважив Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич під час панельної дискусії «Агробізнес: стратегія розвитку в умовах євроінтеграції» в межах IX Харківського міжнародного юридичного форуму, що проходив 22–26 вересня 2025 року на базі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Спікер висвітлив практику Верховного Суду щодо врахування рішень Суду справедливості ЄС. Зокрема, у постанові від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 Велика Палата ВС, роблячи висновок про невідповідність тарифу на послуги з енергопостачання заборонам, визначеним ст. 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, послалася на рішення Суду справедливості ЄС від 6 грудня 2018 року у справі FENS v Slovak Republic, С-305/17. У ньому Суд постановив, що законодавство Словаччини, яке зобов’язує експортерів електроенергії сплачувати тарифи на послуги з передачі, порушує положення європейського права, що відповідає ст. 41 Договору про заснування ЕС. Суд зазначив, що митні збори заборонені «незалежно від будь-якої мети, для якої вони були встановлені, та призначення отриманого від них доходу». Як зауважила ВП ВС, це рішення Суду справедливості ЄС є релевантним для питання тарифів на послуги з передачі й диспетчеризації електроенергії в Україні.
Розглядаючи справу про визнання торговельної марки добре відомою (постанова від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13988/20), ВП ВС звернулася до практики Суду справедливості ЄС, obiter dictum, не як до джерела права, а для ілюстрації того, яке значення у праві може мати добросовісність реєстрації конфліктуючого знака для обмеження права на захист власника добре відомої марки. Суд у рішенні від 22 вересня 2011 року у справі Budějovický Budvar, národní podnik v Anheuser-Busch Inc, C-482/09 розтлумачив доктрину «мовчазної згоди» (acquiescence) у праві ЄС. Як вказала ВП ВС, доктрина «мовчазної згоди», закріплена у праві ЄС, не запроваджена в законодавстві України, однак Верховний Суд посилається на її тлумачення у праві ЄС для ілюстрації того, що в питанні охорони та захисту прав на торговельні марки можливим і навіть таким, що має бути однаковим у всіх державах-учасницях ЄС, є підхід, за яким два власники торговельних марок (що містять ідентичне позначення), які тривалий час використовували їх для просування своєї продукції, можуть надалі добросовісно використовувати ці торговельні марки.
Звернувся Верховний Суд до практики Суду справедливості ЄС і у справі № 910/8781/23. У ній ВП ВС виснувала, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню (дія свідоцтва – достроковому припиненню), якщо протягом безперервного п’ятирічного періоду вона не була введена у використання на відповідній території (не використовувалася в Україні) для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, а перебіг п’ятирічного строку безперервного невикористання торговельної марки як підстави для дострокового припинення дії свідоцтва на таку марку не залежить від зміни її власника.
Аргументуючи такі висновки, ВП ВС зауважила, що подібні норми щодо анулювання прав на торговельну марку з підстави невведення її в дійсне використання протягом п’ятирічного строку містяться також у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку ЄС (ст. 58). Практика застосування цих норм Судом справедливості ЄС свідчить, що у зазначений п’ятирічний строк використання торговельної марки зараховуються строки її використання всіма власниками, а не лише останнім (наприклад, рішення від 13 жовтня 2021 року у справі Markus Schneider v European Union Intellectual Property Office, Т-12/20).
З презентацією Віталія Уркевича можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Prezent_rishennya_sudu_ES.pdf.
