Жителька Хмельниччини звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні її брата – військовослужбовця, який загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що з 2019 року вони проживали разом, вели спільне господарство, а після мобілізації брата у 2023 році він продовжував утримувати її та її дітей, перераховуючи майже все своє грошове забезпечення.

Після його загибелі під час виконання обов’язків військової служби заявниця звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак отримала відмову. Інших близьких родичів у загиблого не було, тому вона просила суд встановити факт перебування її на утриманні брата.

Чемеровецький районний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні заяви.

В апеляційній скарзі заявниця просила скасувати це рішення та задовольнити її вимоги. На її думку, суд першої інстанції безпідставно ототожнив утримання з непрацездатністю та не надав належної оцінки доказам їхнього спільного проживання і ведення господарства. Вона зазначала, що її повноліття, працездатність і перебування у шлюбі не виключають можливості бути визнаною утриманкою, оскільки допомога від брата була систематичною та становила основну частину її бюджету.

Апеляційний суд зауважив, що у справах цієї категорії для визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, необхідно встановити, чи має вона право на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 30 цього Закону (у редакції, чинній на дату смерті брата заявниці – 22 червня 2025 року), право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сім’ї загиблого, які перебували на його утриманні.

До непрацездатних членів сім’ї належать діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років, або старші від цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття. При цьому брати, сестри та онуки мають право на пенсію лише за умови відсутності працездатних батьків.

Апеляційний суд звернув увагу, що заявниця на момент загибелі брата була повнолітньою, працювала хіміком на підприємстві і їй не встановлювали інвалідність у віці до 18 років.

Тому погодився з висновком суду першої інстанції: вона не належить до кола осіб, які можуть бути визнані утриманцями у розумінні спеціального закону, а відсутність установленої законом непрацездатності виключає можливість визнання її утриманкою загиблого військовослужбовця.

За результатами перегляду справи апеляційний суд залишив рішення місцевого суду без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

З повним текстом постанови апеляційного суду у справі № 687/1246/25 можна ознайомитися у ЄДРСР.