У справі №910/17319/19 Агентство звернулося з позовом до Організації та Компанії про визнання недійсним договору про заміну сторони в договорі про взаємне представництво інтересів, який укладений Компанією з Агентством та Організацією, з підстав перевищення повноважень колишнім директором позивача при його вчиненні.
Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що: до переліку майна позивача не належить отримане позивачем за договором про взаємне представництво інтересів право; спірний договір від імені позивача підписаний уповноваженою на те особою, положення Статуту позивача щодо укладення такого виду договорів дотримані.
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, зазначивши таке.
Беручи до уваги положення законодавства, організація колективного управління (статус якої станом на час виникнення спірних правовідносин мав позивач) не є суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав, а здійснює колективне управління майновими правами, які передаються їй в управління авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав.
Верховний Суд звернув увагу на безпідставність ототожнення позивачем передачі (відчуження) суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав об’єкта авторського права і (або) суміжних прав (яке відповідно до чинного законодавства є підставою для набуття права власності на відповідне майно іншою особою) з переданням майнових прав на відповідні об’єкти в управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Тому помилковим є твердження скаржника про те, що майнові права інтелектуальної власності, які перебувають в управлінні організації колективного управління, є майном такої організації.
У контексті спірних правовідносин безпідставним є і посилання скаржника на те, що належність майнових прав інтелектуальної власності до майна суб’єкта цивільних правовідносин перебуває поза будь-яким «розумним сумнівом». Так, позивач здійснював колективне управління майновими правами, які передавалися йому в управління авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі майновими правами іноземних суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договору з Компанією про взаємне представництво інтересів.
Колективне управління майновими правами не тягне виникнення в організації колективного управління права власності, а відповідно, і здійснення з власної волі, незалежно від волі інших осіб, володіння, користування, розпорядження відповідними об’єктами інтелектуальної власності (майновими правами на них).
З текстом постанови КГС ВС у справі № 910/17319/19 можна ознайомитися у ЄДРСР.
