Член ВРП Світлана Шелест розповіла, що чекає Раду та чому члени ВРП можуть піти з посад не чекаючи перевірки Етичною радою у своєму блозі для Судово-юридичної газети.
Професія судді формує звичку зважено підходити до всіх рішень, аналізувати передумови та причини явищ, розуміти мету, передбачати наслідки. Тобто усвідомлено робити вибір. Невдовзі постане питання перевірки Етичною радою діючих членів Вищої ради правосуддя. Тож вважаю за необхідне висловитися з цього приводу.
На сьогодні стало очевидним, що системна інформаційна кампанія з дискредитації судової влади, органів суддівського врядування та самоврядування, яка згідно результатів дослідження Українського центру суспільного розвитку триває впродовж останніх років, принесла очікувані замовниками плоди. На жаль, наклеєні ярлики заступили в очах суспільства правдиву реальність. Цілеспрямовано нав’язані стереотипи вплинули також і на політиків, і на послів іноземних держав, які спираючись на голослівні маніпулятивні закиди та оперуючи суб’єктивними категоріями про справедливість, довіру, доброчесність української Феміди, від яких залежить приплив інвестицій в Україну, в один голос схвалюють проведення чергового витка реформ.
При цьому реформою називають не організацію оптимальної системи судоустрою та створення умов роботи суддів, які б гарантували доступність правосуддя для громадян та забезпечували незалежність суддів, покращували якість правосуддя, а заміну персоналій у складі Вищої ради правосуддя. Заміну без жодних на те підстав і у спосіб, конституційність якого сумнівна не лише для фахових правників. Думаю, ніхто не заперечить, що законом не може припинятись строк повноважень осіб, обраних (призначених) за Конституцією, що формування суддівської гілки влади є державною справою. І залучати до цієї справи з вирішальним голосом нібито незалежних, а насправді залежних від міжнародної технічної допомоги, видається як мінімум протиправним.
Перед моїм внутрішнім поглядом постають терези.
На одній чаші – найвищий орган суддівського самоврядування – з’їзд суддів України, який висловив мені надзвичайну довіру, обравши до складу ВРП та визнав мене гідною і достатньо професійною, щоб ухвалювати рішення у сфері життєдіяльності судової влади, рішення стосовно своїх колег. До речі, низка національних органів – ВККС, НАБУ, НАЗК, які за результатами оцінювання, перевірок заяв, а також контролю, моніторингу та щорічних перевірок декларацій (п’ятий рік поспіль, починаючи з 2015 року і закінчуючи перевіркою за 2020 рік) жодного разу не ставили під сумнів мої доброчесність та професійну етику.
На іншій чаші терезів – Етична рада з числа міжнародних експертів, делегованих від імені міжнародних та іноземних організацій послами іноземних держав та робочими органами Європейського Союзу. З усією повагою до міжнародних експертів, все ж маю обґрунтовані сумніви щодо компетентної оцінки ними моєї професійної етики та доброчесності. Тим більше, що законом не визначено конкретних критеріїв цих понять, натомість передбачено, що будь-який висновок чи оцінка національного органу щодо професійної етики та доброчесності значення не мають, а оцінювання відповідності таким показникам спирається лише на інформацію з відкритих джерел. Для рішення про невідповідність члена ВРП згаданим критеріям достатньо лише обґрунтованого сумніву у відповідності та двох голосів міжнародних експертів.
Виникає запитання: що ж саме слід доводити у питанні професійної етики – підстави ухвалення колегіальним органом тих чи інших рішень? Кожне рішення містить мотиви і підстави його ухвалення. Справа не у поясненні, а у тому, перед ким звітувати. Прийнятним для мене був би звіт перед з’їздом суддів.
Водночас вкрай сумнівним буде звіт перед іноземними громадянами, які не обізнані з українським законодавством та матеріалами проваджень. Запитань більше аніж відповідей. Отака вона – турбулентна вершина суддівської кар’єри. Перевірки за перевірками, показові онлайн-вистави щодо доведення доброчесності та професійної етики. Панове, а коли ж працювати і кому?
Чи розуміють це ті, хто паплюжить авторитет судової влади, що правосуддя на межі зупинення? Бо не працюють вже 8 судів, а в більшості судів менше половини суддів. Через це люди не мають доступу до правосуддя, а ті, що наразі ще мають – чекають подекуди роками на рішення суду. І не через поганих суддів, а внаслідок нескінченного реформування, надмірного навантаження, кадрового дефіциту як у суддівському корпусі, так і в апараті суду.
Добрати нових суддів наразі немає можливості, вже два роки поспіль за волею законодавця не працює ВККС. Мотивувати до роботи фахових юристів в умовах недофінансування працівників апарату – теж справа не з простих. Щотижня ВРП разом із ДСА перерозподіляють кошти, латаючи дірки подертої ковдри.
За моїми спостереженнями ВККС запрацює ще не скоро, адже міжнародні експерти, обрані до складу Конкурсної Комісії не надто поспішають проводити засідання. Стурбовані – так, але в очікуванні, вже другий місяць. Наші проблеми не болять іноземцям, і це природньо, тай диригент ще задав ритму та свого розуміння виконання грандіозного твору під назвою «судова реформа». Лунають заяви про одночасне реформування ВККС та ВРП, адже нібито без оновленої ВРП не буде і ВККС.
Апологети «перезавантаження» могли б, звісно, обрати еволюційний шлях, такий що не суперечить Основному закону, адже у чотирьох членів ВРП невдовзі закінчуватимуться повноваження, ще чотири посади взагалі вакантні більш як два роки. Тож реально сформувати нову більшість у Раді, якщо вже не влаштовують певні особистості у діючому її складі.
Стає очевидним, що на терезах постійно опиняються величини, не співмірні за впливом, значенням і наслідками. Розмінною монетою в результаті стають інтереси громадян України.
Потрібно буде виправдати зусилля, спрямовані на чергову реформу, відзвітувати за витрачені кошти, а тому цілком прогнозованими будуть висновки про неетичність чи то недоброчесність членів ВРП. При цьому не зважатимуть, що більшість вже оцінювались, а деякі й не один раз, то ж були інші комісії та органи – наші (менш авторитетні, аніж з іноземними громадянами?).
Отож ілюзій щодо результатів перевірки немає.
Пропрацювавши понад 20 років суддею, я стою перед вибором: повернутися на роботу до суду чи, залишившись в неповноважній Раді, надовго застрягнути в судових тяжбах, оскаржуючи висновки Етичної ради, за якими, вочевидь стоятимуть добре вмотивовані усім відомі «додаткові експерти». Їх за законом міжнародні експерти можуть залучати до роботи Етичної ради.
Мене тримає не посада, а обов’язок та професійна етика. Адже недопустимо зупинити дієздатність форпосту судової влади через відсутність кворуму. На сьогодні кворум на граничній межі, адже конституційна повноважність становить 15 членів Ради. Нас наразі 16.
Запроваджені зміни фактично допускають одномоментне припинення діяльності ВРП, адже відсторонення бодай двох її членів робить цей державний орган недієздатним.
Запобіжник цьому наразі лише в руках Етичної ради.
За законом саме Етична рада має визначитись з порядком і черговістю оцінювання у такий спосіб, який не допустить блокування роботи ВРП.
Отже моє рішення, і рішення моїх колег також залежить від Етичної ради, яка має продемонструвати легітимну мету своєї діяльності вже з перших днів - на етапі затвердження Регламенту її роботи.
Демократія починається з поваги до процедури. Якщо поваги не має, шлях до свавілля не за горами.
Світлана Шелест, член Вищої ради правосуддя
