Інколи позови про оскарження заповіту містять кілька самодостатніх взаємовиключних підстав: заповідач не розумів значення своїх дій; було порушено порядок посвідчення заповіту; вчинення заповіту відбулося внаслідок насильства, обману чи помилки та ін. Це створює враження невпевненості позивача в своїх доводах. У будь-якому разі, якщо заявляється кілька підстав позову, кожна з них повинна бути обґрунтована. Про це сказала суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Ольга Ступак на вебінарі «Мозаїка заповітів: доктрина, судова і нотаріальна практика (спільний заповіт подружжя, секретний заповіт, заповіт з умовою)».
Суддя проаналізувала такі питання: загальні підстави визнання заповіту недійсним; недійсність заповіту з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України; недійсність заповіту з підстав, передбачених ст. 1257 ЦК України; особливості заповіту подружжя.
Однією з найтиповіших підстав оскарження заповіту є те, що заповідач у момент його вчинення не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (ст. 225 ЦК України). В разі посилання на цю підставу необхідно довести абсолютну неспроможність особи на момент вчинення правочину усвідомлювати свої дії. Така неспроможність встановлюється лише висновком судово-психіатричної експертизи (посмертної). Про це йдеться в постанові КЦС ВС від 13 січня 2021 року у справі № 242/61/19.
Ольга Ступак зауважила, що іноді у висновках судово-психіатричної експертизи вказують, що встановити стан особи на певний момент неможливо або вона не повною мірою розуміла значення своїх дій; такі висновки не можуть бути підставою для визнання правочину, в тому числі заповіту, недійсним.
Інша поширена підстава оскарження заповіту – порушення порядку його складання чи відсутність волі заповідача (ст. 1257 ЦК України). Доповідачка звернула увагу, що в першому випадку заповіт є нікчемний з огляду на припис закону, а в другому – суд може визнати його недійсним. Отже, в разі порушення порядку складання заповіту треба формулювати вимогу не про його недійсність, а про застосування наслідків нікчемності.
«У такому спорі суд може в мотивувальній частині констатувати нікчемність заповіту, а ефективним способом захисту буде застосування наслідків його нікчемності», – сказала суддя. Такий висновок міститься в постанові КЦС ВС від 11 листопада 2020 року у справі № 756/10183/16‑ц, у якій суд визнав обґрунтованою вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом виключення зі спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту.
У постанові Великої Палати ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 сформульовано висновок, що посвідчення нотаріусом заповіту не в межах свого нотаріального округу не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та тягнуть нікчемність заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК України.
Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 виснувала, що наступний нікчемний заповіт не скасовує попередній. Нікчемний заповіт не створює правових наслідків. Також у цій постанові ОП КЦС ВС вказала, що суд не може зобов’язати нотаріуса вчиняти дії, які безпосередньо належать до його компетенції. Суд задовольнив вимогу про скасування відмови нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину, але відмовив у задоволенні вимоги зобов’язати нотаріуса видати відповідне свідоцтво.
Розповідаючи про особливості заповіту подружжя, Ольга Ступак навела постанову КЦС ВС від 15 червня 2022 року у справі № 358/304/21. У ній касаційний суд зазначив, що після смерті одного з подружжя другий із подружжя не може змінити заповіт подружжя, оскільки це спотворювало б волю померлого. Смерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті другого з подружжя.
Доповідачка також акцентувала на правильному визначенні сторони відповідача у спадкових спорах: належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а якщо таких немає, то орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади (якому може відійти відумерла спадщина), та проілюструвала це на прикладі постанови КЦС ВС від 5 грудня 2018 року у справі № 159/4424/17-ц. Суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на квартиру в порядку спадкування за заповітом подружжя після їхньої смерті. Це рішення в апеляційному порядку оскаржила сестра померлої дружини. КЦС ВС погодився з рішенням апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження у справі, вказав, що права та законні інтереси апелянта в цій справі не вирішувалися. Доводи касаційної скарги про те, що апелянт оспорює в судовому порядку законність заповіту подружжя, за яким позивач успадкував спадкове майно, не свідчить про наявність в особи, яка подала апеляційну скаргу, права на це майно на час подання апеляційної скарги.
У постанові від 9 грудня 2019 року у справі № 161/8412/18 КЦС ВС зробив висновок, що складення одним із подружжя заповіту щодо належної йому частки у квартирі після смерті другого з подружжя не узгоджується із ч. 3 с. 1243 ЦК України, оскільки за життя дружини жоден із подружжя не заявив про намір відмовитися від спільного заповіту подружжя чи змінити його та не реалізував це право відповідно до встановленої законом процедури.
Постанова КЦС ВС від 12 квітня 2018 року у справі № 761/22959/15-ц стосується секретного заповіту подружжя. Суд вказав, що коли заповіт складено подружжям, а потім один із подружжя за життя обох відмовився від спільного заповіту, то розпорядження, від якого особа відмовилася, втрачає силу, але розпорядження другого з подружжя залишається чинним. У такому разі чинне розпорядження є заповітом одного з подружжя стосовно належної йому частки у праві спільної сумісної власності. З моменту складення заповіту й до смерті чоловіка дружина не скористалася своїм правом відмовитися від спільного заповіту. Також у цій справі КЦС ВС зазначив, що норми ЦК України не містять заборони щодо складання секретного заповіту подружжя. Зміст принципу дозвільної спрямованості цивільно-правового регулювання випливає із загального принципу приватного права «дозволено все, що не заборонено законом».
Вебінар «Мозаїка заповітів: доктрина, судова і нотаріальна практика (спільний заповіт подружжя, секретний заповіт, заповіт з умовою)» організувала ГО «Цивілістична платформа».
Презентація Ольги Ступак – https://rb.gy/kzvwq.
