Скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об’єкти археологічної спадщини.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду.
У справі, яка перебувала на розгляді Великої Палати ВС, прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом, у якому просив, зокрема, визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру про передачу в комунальну власність земельної ділянки, на якій розташовані пам’ятки культурної спадщини – залишки стародавнього поселення Рудка-2 (ІІІ–V ст. н. е.) і група курганів (ІІ–І тис. до н. е.).
Прокурор стверджував, що відповідно до ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» спірна земельна ділянка не може вибути з державної власності.
Суди першої та апеляційної інстанцій позовні вимоги задовольнили повністю.
Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ВП ВС вказала, що на спірній земельній ділянці розташовані пам’ятки археології.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам’ятки археології, в тому числі ті, що перебувають під водою, включно з пов’язаними з ними рухомими предметами, є державною власністю. Відповідно до ч. 6 цієї статті землі, на яких розташовані пам’ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку (за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам’ятки археології – поля давніх битв).
Велика Палата ВС врахувала те, що пам’ятки археології зазвичай розміщені безпосередньо в глибині земної поверхні, у зв’язку із чим нерозривно пов’язані із земельними ділянками, на яких вони розташовані. Правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам’ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам’ятки, яка згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини» не може перебувати в приватній чи комунальній власності.
Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам’ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам’ятками у зв’язку з невіддільністю пам’ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована. Отже, спірна земельна ділянка була передана з державної власності протиправно.
Щодо позовної вимоги про визнання незаконним і скасування відповідного наказу ГУ Держгеокадастру Велика Палата ВС зазначила таке. З огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам’ятки археології, та неможливість їх передання в комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані територіальній громаді як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, можна констатувати, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру за встановлених судами конкретних обставин цієї справи усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та її власника.
Обраний прокурором спосіб захисту безпосередньо передбачений у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України та відповідає правовій природі відносин учасників спору.
З урахуванням обставин, з якими прокурор пов’язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об’єкти археологічної спадщини.
Постанова ВП ВС від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117757951.
