Громадянин В. звернувся до суду із заявою в якій просив суд встановити факт визнання батьківства громадянина Р. стосовно нього. Зобов’язати відділ державної реєстрації актів цивільного стану внести відповідні зміни до актового запису про народження, зазначивши в ньому в графі батько громадянина Р. Зазначив, що встановлення факту батьківства необхідно йому для визнання права на спадщину після смерті батька, а також відсутності інших спадкоємців, визначивши зацікавленою особою сестру громадянку О., як особу, яка не має заперечень по суті його заяви та клопотав про витребування спадкової справи.

Ухвалою міський суд відмовив у відкритті провадження у справі, роз’яснив заявнику, що відмова у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження не перешкоджає звернутися до суду за захистом порушеного права в порядку позовного провадження.

Не погодившись з ухвалою суду, заявник звернувся до суду з апеляційною скаргою, просив її скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив з того, що з поданої заяви про встановлення факту батьківства вбачається спір про право, який вирішується в позовному провадженні, де позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 175 та ст. 177 ЦПК України.

Херсонський апеляційний суд з цим не погодився, вважав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності, чи відсутності неоспорюваних прав. Отже, окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.

Згідно з ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд серед іншого розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, родинних відносин і таке інше.

Застосовуючи практику Пленуму Верховного Суду України, колегія суддів зазначила, що суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звернуто увагу судів на те, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір’ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.

Із зазначених вище норм закону, слідує що передумовою звернення до суду із заявою про встановлення батьківства в порядку окремого провадження є смерть особи, батьківство якої встановлюється, або оголошення її померлою.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи, визначено частиною 1 статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. За ч.2 цієї статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з’ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Отже, колегія суддів Херсонського апеляційного суду наголосила, що визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов’язано з наступним вирішення спору про право.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року N 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз’яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов’язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з’ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Апеляційний суд також вказав, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов’язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, якщо немає спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з’ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19)).

Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи заявника у справі не містять обставин наявності спору про право. При цьому, обставини та наявність реального спору про право мають бути встановлені судом, внаслідок чого суд залишає заяву без розгляду та роз’яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

За результатами апеляційного перегляду, ухвала суду першої інстанції скасована з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Справа №766/5430/25