Відповідачка взагалі не з’явилася у судове засідання, подавши заяву про те, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітніх дітей. А їх батько не надав суду жодного доказу на підтвердження навіть намагання виконувати ним свої батьківські обов’язки щодо дітей. Після звільнення з місць несвободи за нанесення матері своїх дітей тілесних ушкоджень середньої тяжкості, 52-річний рівнянин двічі упродовж року притягувався місцевим судом до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно літньої матері, а також злісну непокору законному розпорядженню працівника поліції.
Суд першої інстанції задовольнив позов Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради (далі — Служба) до батьків двох малолітніх дітей про позбавлення батьківських прав.
Такій позиції місцевого суду передувала низка інших заходів, спрямованих на захист цих двох дітей і трьох дітей відповідачки від першого шлюбу.
Розпорядженням Рівненського міського голови у 2020 році відібрано п’ятьох дітей від відповідачів у зв’язку з безпосередньою загрозою їх життю та здоров’ю.
Ще через пів року рішенням місцевого суду задоволено позов Служби про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав та передано Органу опіки та піклування виконкому Рівненської міської ради для подальшого влаштування.
Спільним дітям відповідачів надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування і направлено на виховання та спільне проживання у дитячий будинок сімейного типу.
Вироком місцевого суду у 2020 році відповідача визнано винуватим за нанесення співмешканці тілесних ушкоджень середнього ступеня та завдання ножового поранення в грудну клітку у стані алкогольного сп’яніння.
Суду відомо, що після звільнення у 2021 році відповідач звертався з заявою до Рівненського міського голови з проханням про повернення йому на проживання, виховання та утримання малолітніх дітей.
Листом Служби відповідачеві роз’яснили порядок повернення дітей та рекомендовано звернутися з відповідною заявою до суду.
Оскільки відповідач на вчинив жодних дій щодо створення умов для проживання дітей, їх матеріального забезпечення, турботи про них, місцевий суд своїм рішенням позбавив обох батьків батьківських прав.
Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції до Рівненського апеляційного суду, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове — про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів відмовила відповідачеві у задоволенні апеляційних вимог з наступних підстав.
У матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що відповідачі у порушення ст. 150 Сімейного кодексу України свідомо не виконують обов’язки щодо виховання та розвитку дітей, ведуть антисоціальний спосіб життя, є хронічними алкоголіками, тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення їх батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість позбавлення відповідача батьківських прав та хибний висновок суду про його винну поведінку спростовуються наступним.
З моменту повернення після відбуття покарання відповідача з місць несвободи й до моменту ухвалення оскаржуваного рішення місцевим судом минуло два роки.
Відповідач не подав суду жодного доказу на підтвердження навіть намагання виконувати ним свої батьківські обов’язки щодо дітей: створення умов для проживання дітей, їх матеріального забезпечення, турботи про них, як і не надав жодного доказу зміни способу життя: працевлаштування, позитивної характеристики за місцем проживання, довідки лікаря-нарколога про відсутність психічних та поведінкових розладів, які були наявні в нього внаслідок зловживання алкоголем.
Натомість відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення психологічного насильства стосовно літньої матері та за злісну непокору працівникові правоохоронного органу.
Апеляційний суд, залишаючи оскаржуване рішення суду попередньої інстанції без змін, прийшов до висновку, що відповідач не здатний забезпечити дітям їх розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Збереження зв’язків дітей із сім’єю є неможливим з огляду на явну неблагополучність сім’ї, як матері, яка не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав і, до слова, іншим судовим рішенням позбавлена батьківських прав стосовно й трьох дітей від першого шлюбу, так і відповідача.
Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам’ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (справа «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року).
Як роз’яснено Верховним Судом у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-9303св21), лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще.
Рівненський апеляційний суд звернув увагу відповідача на те, що позбавлення батьківських прав не тягне для нього невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє його можливості спілкуватися з дітьми й побачення з ними, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав за умови зміни своєї поведінки.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 569/6496/23 (провадження № 22-ц/4815/568/24).
