Новий власник житлового будинку звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні своїм майном. Він пояснив, що набув право власності на будинок на підставі свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.

Попри це, у будинку продовжують проживати колишні співвласники – чоловік, його ексдружина та їхній син. Позивач вказав, що їхнє проживання перешкоджає йому користуватися будинком, тому просив виселити всіх трьох мешканців.

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області частково задовольнив позов і постановив виселити лише чоловіка, зазначивши, що позивач не довів факту проживання у будинку колишньої дружини та сина відповідача.

Виселений колишній співвласник оскаржив це рішення – просив відмовити у позові. За його словами, позивач отримав будинок у рахунок погашення боргу недобросовісно, зловживаючи своїми правами. Крім того, на час розгляду справи було відкрито кримінальне провадження, у межах якого будинок визнано речовим доказом і накладено на нього арешт.

Він також наголосив, що його виселення без надання іншого житла унеможливить проведення досудового розслідування та становитиме загрозу втручання у його право на повагу до житла.

Апеляційну скаргу подав і нинішній власник, який наполягав на виселенні всіх трьох мешканців.

Як установив суд, у межах виконавчого провадження про стягнення боргу за договором позики приватний виконавець звернув стягнення на житловий будинок, який було описано, оцінено та виставлено на продаж з прилюдних торгів. Оскільки реалізувати його не вдалося, стягувач залишив будинок за собою.

Однак у будинку продовжує проживати сім’я колишніх співвласників. У матеріалах справи немає даних про те, що вони мають інше житло. Водночас позивач, як стягувач у виконавчому провадженні, мав знати про проживання відповідачів у будинку і усвідомлювати ризики, пов’язані з таким обтяженням нерухомості, вважає суд.

Колегія суддів дійшла висновку, що колишні співвласники не набували будинок за позичені кошти, тому їх не можна виселити без надання іншого постійного житла, яке має бути зазначене у судовому рішенні.

Крім того, виселення призвело б до непропорційного втручання в їхнє право на повагу до приватного життя та право на житло, не є виправданим і покладало б на них надмірний тягар.

Враховуючи це, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення.

З повним текстом постанови апеляційного суду у справі № 686/14374/22 можна ознайомитися у ЄДРСР.