Право позивача на відшкодування судових витрат у разі закриття провадження через відсутність предмета спору безпосередньо залежить від того, було вимоги задоволено самим відповідачем чи третьою особою. Якщо задоволення позову відбулося з ініціативи відповідача (незалежно від ініціатора закриття справи), витрати покладаються на нього; у разі ж виконання зобов’язання третьою особою суд має оцінити підстави такого задоволення, керуючись презумпцією права добросовісного позивача на компенсацію витрат, понесених до моменту припинення спору.
Такий висновок зробила колегія суддів об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
У цій справі суди попередніх інстанцій закрили провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв’язку з відсутністю предмета спору через повне погашення заборгованості, одночасно задовольнивши вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу, підтверджену належними доказами та не спростовану іншою стороною. Таке рішення ґрунтувалося на факті добровільного погашення боргу, який є предметом спору, Моторним (транспортним) страховим бюро України (МТСБУ) (не відповідачем у справі) згідно з процедурою, передбаченою Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та процесуальному праві позивача на компенсацію понесених судових витрат.
Відповідач оскаржив у касаційному порядку судові рішення в частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, стверджуючи, що витрати на правничу допомогу не були спричинені його протиправною поведінкою і не підлягають відшкодуванню.
ОП КГС ВС, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, дійшла висновку про таке.
У позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов’язаних із розглядом справи, не лише в разі відмови позивача від позову у зв’язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред’явлення позову, а й у разі закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, якщо відсутність предмета спору виникла у зв’язку із задоволенням позовних вимог відповідачем. При цьому не має значення, було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.
У разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. Добросовісний позивач має право розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі.
Оскільки задоволення позовних вимог здійснено не відповідачем, а іншою особою (МТСБУ) у межах спеціальної правосуб’єктності, закриття провадження у зв’язку з відсутністю предмета спору (п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України) не є підставою для покладення судових витрат на відповідача. За відсутності встановленого факту неправомірності дій відповідача чи визнання ним позову норми ч. 3 ст. 130 ГПК України до цих правовідносин не застосовуються, що виключає стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача.
Постанова ОП КГС ВС від 5 березня 2026 року у справі № 917/1161/25 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134616230.
