Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди за неналежне надання медичних послуг. Рішення мотивоване тим, що позивачка не уклала письмову угоду з медичним закладом, не отримала розрахунковий документ, акт виконаних робіт чи інший документ, який міг би засвідчити факт надання їй неякісної послуги конкретним суб’єктом господарювання. Тому неможливо встановити особу, яка завдала позивачці шкоду, і, відповідно, причинний зв'язок між протиправною поведінкою такої особи та завданою позивачці шкодою.
Апеляційний суд скасував попереднє рішення суду та частково задовольнив позов, вважаючи, що між сторонами існували договірні правовідносини щодо протезування зубів, зокрема, це підтверджується показаннями свідка та скріншотами екрана телефону з відображенням листування між позивачкою та відповідачем.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду залишив у силі судове рішення апеляційного суду, зробивши такі правові висновки.
Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. У судовому процесі він має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення з боку обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров’ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. Вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки – слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін.
На підтвердження своїх вимог позивачка подала до суду висновок клініко-експертної оцінки, в якому, зокрема, зазначено, що пацієнтка проходила лікування і протезування у відповідача.
Допитаний у судовому засіданні свідок підтвердив надання стоматологічних послуг позивачці саме відповідачем, при цьому свідок зазначив, що відповідач не має відповідної кваліфікації.
Крім того, суди встановили та підтвердили матеріалами справи листування між позивачкою та відповідачем у мобільному месенджері «Вайбер» про надання медичних послуг.
Відповідач не спростував факту надання ним неякісних стоматологічних послуг позивачці, а лише заперечував наявність між сторонами договірних правовідносин.
Встановивши зазначені обставини в їх сукупності, належним чином дослідивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь пацієнтки майнової шкоди.
Враховуючи, що відповідач не спростував презумпцію його вини в настанні негативних наслідків для стану здоров'я позивачки, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відшкодування моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом статей 208, 218 ЦК України безпідставні. Так, ст. 218 ЦК України регламентовано, що саме в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. У цій справі саме відповідач заперечував факт перебування в договірних правовідносинах із позивачкою, а тому був зобов’язаний із застосуванням засобів доказування, зазначених у вказаній статті, довести факт відсутності між сторонами договірних правовідносин.
Також колегія суддів відхилила доводи касаційної скарги щодо помилковості висновку апеляційного суду в частині прийняття як допустимого доказу роздруківки з мобільного додатка «Вайбер», оскільки вказаний доказ оцінений судом у сукупності з іншими доказами, в результаті чого зроблено висновок про доведеність позовних вимог.
Постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 (провадження № 61-2466св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/107878096.
