На цьому суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак акцентувала на науково-практичному вебінарі зі спадкового права «Спільна власність і спадкування: проблеми оновлення конструкцій і практика», виступаючи на тему «Судова практика у справах щодо спільної власності подружжя у сфері спадкування».
Під час заходу обговорювали постанову ВП ВС від 8 квітня 2026 року у справі № 607/10858/22. В межах цієї справи суд розглядав спір між колишнім подружжям щодо поділу об'єкта, який фізично є повністю збудованим житловим будинком, у якому сторони прожили понад 15 років, однак юридично – не введеним в експлуатацію.
Ольга Ступак пояснила, що ввести такий об'єкт в експлуатацію та зареєструвати право власності на нього може лише забудовник, тоді як другий із подружжя фактично залишається осторонь цієї процедури, попри те, що на об'єкт поширюється презумпція спільної сумісної власності. Вона підкреслила, що Верховний Суд визнав об'єкт незавершеного будівництва самостійним об'єктом цивільних прав – річчю особливого роду (sui generis), яка може бути зареєстрована, відчужена і, відповідно, поділена, навіть якщо вона не прийнята в експлуатацію.
За словами судді, ступінь готовності будівництва у цій справі підтверджувався висновком будівельно-технічної експертизи та не був предметом дискусії, натомість ключовим стало визнання права власності на об'єкт і його поділ між колишнім подружжям на рівні частки. Доповідачка зауважила, що таке судове рішення не звільняє співвласників від обов'язку надалі ввести об'єкт в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.
Також Ольга Ступак поділилася, які питання, дотичні до обговорюваної теми, перебувають на розгляді ВП ВС. Так, колегія суддів КЦС ВС передала на розгляд Великої Палати справу щодо поділу збудованого подружжям за час шлюбу будинку, розташованого на земельній ділянці, яка є об'єктом особистої приватної власності одного з них. Ідеться про відступ від висновків, сформованих ще Верховним Судом України, за якими режим спільної власності, що поширюється на такий будинок, автоматично поширюється і на земельну ділянку під ним, а інший з подружжя має компенсувати вартість відповідної частини ділянки.
Крім того, на розгляд ВП ВС передано справу щодо застосування статей 1231 та 1277 ЦК України і про те, які саме зобов'язання спадкодавця-боржника має погасити територіальна громада, що стає власником майна в порядку спадкування відумерлої спадщини.
Суддя акцентувала, що при вирішенні питань спадкування важливо визначати, чи входив об'єкт до спадкової маси повністю, чи лише його частина, залежно від того, чи був він об'єктом спільної сумісної власності подружжя, та зауважила, що це потребує оцінки саме на момент набуття об'єкта, тоді як інші юридично значущі факти спадкування оцінюються на день відкриття спадщини.
Доповідачка також звернула увагу на період дії ч. 5 ст. 62 СК України (2011 рік –початок 2012 року), коли приватизовані об'єкти вважалися спільною сумісною власністю подружжя, що нерідко призводить до помилок нотаріусів при оформленні спадкового майна.
Крім того, суддя згадала про випадки, коли приховування факту перебування в шлюбі дозволяло посвідчувати правочини без згоди іншого – фактичного співвласника. Ольга Ступак зауважила, що доступність реєстрів актів цивільного стану сьогодні дозволяє уникати таких помилок, і наголосила на презумпції спільності майна, набутого за час шлюбу (ст. 60 СК України), яка є спростовною, а обов'язок довести протилежне покладається на особу, яка цю презумпцію заперечує.
Переходячи безпосередньо до аналізу судової практики, Ольга Ступак звернула увагу на постанову ВП ВС від 4 липня 2023 року у справі № 686/20282/21. У цій справі сестра оспорювала видане дружині брата (спадкодавця) свідоцтво про право власності на 1/2 частки у статутному капіталі підприємства, вважаючи, що підприємство засноване братом до шлюбу, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя.
ВП ВС зробила висновок, що цей спір є за своєю природою сімейним і спадковим, а не корпоративним, навіть якщо частка стосується статутного капіталу підприємства і спадкоємці вже набули статусу його учасників. Похідним від такого спору є й питання про розмір частки у спадщині, а тому його вирішення потребує встановлення сімейно-правових обставин, зокрема чи відбулося перетворення особистої приватної власності спадкодавця на спільну сумісну власність подружжя внаслідок збільшення статутного капіталу. Суд також зазначив, що незалучення інших спадкоємців до участі у справі як третіх осіб не є підставою для відмови в позові.
Постанова Об'єднаної палати КЦС ВС від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 стосується права на обов'язкову частку. В ній зроблено висновок, що право на обов'язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов'язковим спадкоємцем та її неоформлення трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню.
У постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 710/122/20 КЦС ВС зробив висновок щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно. Суд вказав, що тлумачення ст. 28 КпШС України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Посилаючись на постанову КЦС ВС від 27 лютого 2019 року у справі № 137/1350/14-ц, Ольга Ступак нагадала, що встановлення факту проживання однією сім'єю та поширення на майно режиму спільної сумісної власності подружжя має правове значення лише з 1 січня 2004 року – дня набрання чинності СК України та ЦК України, якими цей режим було поширено й на осіб, що проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. До цієї дати факт спільного проживання не встановлювався, оскільки не мав правового значення за законодавством про шлюб та сім'ю, а належність майна до спільної власності таких осіб потрібно оцінювати за нормами, які діяли на момент його набуття, зокрема за ст. 17 Закону України «Про власність». Суддя наголосила на важливості враховувати цю часову межу та розрізняти правові підстави набуття майна особами, які проживали однією сім'єю, до і після 1 січня 2004 року.
Далі суддя розглянула постанову КЦС ВС від 13 грудня 2023 року у справі № 161/10959/21. Суд дійшов висновку, що квартира, пай за яку внесено за рахунок коштів подружжя в житлово-будівельний кооператив, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя з моменту повної виплати паю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між подружжям. За Законом УРСР «Про власність», чинним на момент виникнення цих правовідносин, право власності на кооперативну квартиру виникало саме з дня виплати паю і не потребувало ані видачі свідоцтва, ані державної реєстрації. Суд також зазначив, що ст. 22 КпШС України закріплює презумпцію спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, а спростувати цю презумпцію повинен той з подружжя, хто на це посилається. Крім того, застосовуючи трирічну позовну давність за статтями 71, 76 ЦК УРСР, суд наголосив, що визначальним є не сам факт порушення права, а день, коли особа дізналася або могла дізнатися про таке порушення.
У постанові від 4 березня 2026 року у справі № 947/12009/23 КЦС ВС зробив висновок, що набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію спільної сумісної власності, що наділяє вдову (вдівця) правом на 1/2 частку квартири як співвласника та на решту 1/2 частки в порядку спадкування за законом без необхідності додаткового доведення цих прав.
Також доповідачка звернула увагу на постанову КЦС ВС від 7 травня 2025 року у справі № 757/16035/16-ц, у якій суд вказав, що недослідження судами істотного збільшення вартості особистого майна за час шлюбу та факту відсутності реального розрахунку за договором купівлі-продажу унеможливлює справедливий поділ спадщини і захист прав сторін. За наявності спору про право між спадкоємцем та іншим з подружжя, який заперечує частку померлого в зареєстрованому за ним майні, захист інтересів у судовому порядку є належним і не може вважатися передчасним, оскільки нотаріальний порядок оформлення спадщини в таких випадках неможливий.
Крім того, Ольга Ступак проаналізувала судову практику щодо:
- впливу припинення шлюбу за рішенням суду на спадкові права;
- гарантій збереження спадкових прав;
- встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу;
- заборони суперечливої поведінки;
- неможливості визнання об’єктом спільної сумісної власності подружжя всього майна, яке було набуте одним із подружжя в інтересах та за кошти учасників договору про спільну діяльність;
- визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на майно за померлим;
- належності способу захисту;
- визначення часток у майні колишнього колгоспу;
- спільного заповіту подружжя;
- режиму спільної сумісної власності на кошти у банківському сейфі.
Захід організовано ГО «Цивілістична платформа».
Презентація Ольги Ступак – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/Prezent_Spilna_sym_vlasn_spadkyvan.pdf
