Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ян Берназюк і суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат взяли участь у круглому столі «Стратегічні позови проти громадської участі (SLAPP): нова законодавча рамка України, виклики, перешкоди та можливості», який відбувся в межах щорічної професійної конференції журналістів сходу України Donbas Media Forum на тему «Свобода слова vs свобода брехні: медіа у світі, що змінюється».
Під час обговорення проєкту Закону України від 30 вересня 2026 року № 16117 «Про захист осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих позовів або зловживань судовим процесом» Ян Берназюк зазначив, що, з погляду судді та правника, йдеться про складну колізію. Адже, з одного боку, є конституційне й конвенційне право на свободу слова, а з іншого – не менш важливе право на доступ до суду. Існують як добросовісні позивачі, так і добросовісні відповідачі. Дійсно, складно виписати законопроєкт, який би збалансував ці два пов'язані, але протилежні конституційні права, а також гарантував базові засади будь-якого процесу, зокрема змагальності та рівності. Жодна зі сторін не може апріорі вважатися такою, що діє правомірно чи неправомірно. Водночас запропоновані механізми змушують недобросовісного позивача замислитися, чи варто починати процес. По-друге, суддя отримує спеціальний процесуальний механізм для своєчасного реагування на можливе зловживання судовим процесом (так звані SLAPP-позови).
Цілком слушною є пропозиція про те, що суд може діяти за власною ініціативою, адже відповідач може не зорієнтуватися або не бути готовим одразу порушити це питання. Виникає своєрідний «процес у процесі», який також базується на змагальності та рівності сторін. Якщо таке питання вирішується оперативно, то позивач має довести обґрунтованість своїх вимог і те, що вони не підпадають під критерії недобросовісних позовів. Позивач, який вважає, що суд безпідставно кваліфікував його позов як SLAPP, зберігає право оскаржити це рішення, дотримуючись усіх конституційних і конвенційних гарантій.
Отже, було б неправильно ділити учасників процесу на «негативних» позивачів і «позитивних» відповідачів. Цей інструмент складний, і на початкових етапах вироблення судової практики можуть виникнути труднощі з розмежуванням цих категорій. Проте законопроєкт має право на життя, адже він ґрунтується на сучасних європейських підходах до протидії SLAPP, сказав суддя.
Стосовно заходів, яких необхідно вжити судам для забезпечення ефективного застосування зазначених інструментів та формування єдиної судової практики, спікер зазначив, що ефективність застосування будь-якого закону безпосередньо залежить від його якості. На його думку, законопроєкт загалом формує системну процесуальну модель протидії зловживанню судовим процесом проти громадської участі. Потенційні відповідачі, безперечно, обізнані про цей механізм і активізують його застосування через відповідні клопотання. Водночас суд зобов'язаний розглядати їх за заявою відповідача, але може розглядати і з власної ініціативи.
Ключовим завданням залишається забезпечення єдності судової практики. Однак слід враховувати: якщо нормативний акт не відповідатиме критеріям якості, судова практика може бути суперечлива.
Із презентацією Яна Берназюка можна ознайомитися за посиланням: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezent2026/205_SLAPP_Judicial_Identification_bernaziuk.pdf
Розмірковуючи над текстом законопроєкту й тим, як після його ухвалення діятимуть суди, Василь Крат зазначив, що українське суспільство й судова система дуже довго жили «без доброї совісті та без принципів». Швидких результатів від ухвалення законопроєкту очікувати не варто. «Чи тішу я себе ілюзіями, що цей закон запрацює миттєво? Вау-ефекту я не очікую, я реаліст. Нам треба вчитися дотримуватися принципів добросовісності та справедливості», – сказав доповідач.
На підтвердження своєї думки він навів приклад ст. 13 ЦК України (чинного з 2004 року) та ст. 44 ЦПК України (у редакції 2017 року). За словами судді, хоча з моменту їх ухвалення минув тривалий час, ці норми про добросовісність та заборону зловживання правами лише зараз починають повноцінно працювати в судовій практиці.
Спікер зауважив, що судова система лише вчиться застосовувати базові принципи справедливості й добросовісності, які сягають корінням ще римського права. Зараз випадки констатації судами зловживань трапляються нечасто. За словами доповідача, судді й надалі обережно ставляться до кваліфікації дій учасників справи як зловживання правом.
На думку судді, концептуально ідея законопроєкту щодо протидії процесуальним зловживанням (SLAPP-позовам) є позитивною та відповідає європейським тенденціям. Водночас запропонована редакція проєкту містить низку суттєвих системних і технічних недоліків, які потребують доопрацювання.
Серед іншого, зазначив доповідач, наявна неузгодженість із матеріальним правом, зокрема ЦК України. Законопроєкт визначає пред’явлення позову як «зловживання цивільним правом» (ст. 1), що є втручанням у сферу регулювання ЦК України. У ст. 8 законопроєкту запропоновано запровадити правонаступництво щодо компенсації моральної шкоди потерпілому від SLAPP-позову. Це є прямим втручанням у матеріальні правила, оскільки ст. 1231 ЦК України (спадкування обов'язку відшкодувати моральну шкоду) такої конструкції не передбачає. Згідно зі ст. 4 ЦК України Кодекс є основним актом цивільного законодавства, і всі зміни до цивільно-правового регулювання мають вноситися безпосередньо до нього. Проте системних змін до ЦК України проєкт не передбачає. У Директиві ЄС ідеться насамперед про процесуальні механізми захисту, а не про зміну архітектоніки цивільного права.
Законопроєкт містить пропозицію кваліфікувати подання необґрунтованої касаційної скарги як зловживання з можливістю стягнення компенсації. Однак за чинним ЦПК України подання необґрунтованої скарги – підстава для відмови у відкритті касаційного провадження. Застосування матеріально-правових наслідків у разі, коли суд взагалі не допускає справу до розгляду, є юридично некоректним.
Крім того, проєкт одночасно передбачає дві суперечливі конструкції – закриття провадження у справі (процесуальний наслідок без розгляду по суті) та ухвалення рішення про відмову в позові (розгляд по суті). Якщо суд розглядає справу до кінця й ухвалює рішення по суті про відмову в позові, це нічим не відрізняється від нинішнього розгляду справ і повністю знецінює ідею раннього відсікання SLAPP-позовів. Необхідно чітко обрати процесуальну модель, яка відповідає Директиві ЄС і спрямована на оперативне припинення зловживань.
За словами Василя Крата, у законопроєкті запропоновано встановити, що рішення у справах, пов'язаних зі зловживанням проти громадськості, є відкритими (ст. 14 законопроєкту). Проте в Україні Єдиний державний реєстр судових рішень і так повністю відкритий і безплатний для всіх громадян (на відміну від Італії чи Франції, де доступ до рішень касаційних судів є закритим або платним). Закріплення цієї норми буде простим дублюванням чинних норм.
Вказівка в ст. 10 законопроєкту, що Положення про відшкодування збитків та моральної шкоди «у порядку, встановленому законодавством» не створюють нових правових механізмів і не змінюють норм статей 22 та 23 ЦК України, залишаючись декларативними.
На переконання спікера, замість ухвалення окремого закону, який запровадить численні неузгодженості з ЦК та ЦПК України, доцільніше рухатися шляхом внесення змін до чинних статей ЦПК України (зокрема ст. 44) і вдосконалити вже наявні процесуальні інститути.
Захід організувала ГО «DII-Ukraine» у співпраці з ГО «Платформа прав людини» та за підтримки Ради Європи.
Фото надали організатори.
