Господарський суд міста Києва ухвалою, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, у справі № 910/726/20 повернув без розгляду заяву Особи 1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи разом з доданими до неї документами як таку, що не містить належного переліку додатків.
Зокрема, суди взяли до уваги, що Особа 1 не надала до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність доказів, які підтверджують здійснення нею авансування винагороди керуючому реструктуризацією на депозитний рахунок суду на суму 31 530 грн.
За результатами касаційного перегляду цих судових рішень КГС ВС залишив їх без змін, зазначивши таке.
Законодавцем установлено спосіб врегулювання неплатоспроможності фізичної особи виключно за заявою боржника. При цьому Законом України «Про судовий збір» не передбачено сплати судового збору за подання заяви фізичною особою про порушення справи про банкрутство. Тож держава виконує свій позитивний обов’язок щодо забезпечення доступу неплатоспроможних фізичних осіб до правосуддя у справах про банкрутство, не встановлюючи для таких фізичних осіб ставок судового збору за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас законодавцем не передбачено жодних альтернативних можливостей авансування на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цією особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає положенням частин 2, 6 ст. 43 Конституції України.
Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи, та подати до суду разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідне звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) про призначення цього арбітражного керуючого керуючим реструктуризацією у справі про банкрутство фізичної особи. Місцевий суд може розглянути подані документи як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.
З огляду на викладене КГС ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність надання до заяви Особи 1 доказів подання декларації про доходи за 2019 рік та доказів внесення на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією на суму 31 530 грн або доказів укладення угоди з обраним нею арбітражним керуючим про виконання повноважень керуючого реструктуризацією з оплатою після реалізації належного їй майна під час здійснення процедури банкрутства.
При цьому доводи скаржниці про необхідність застосування аналогії Закону України «Про судовий збір» про можливість суду в окремих випадках звільнити особу від сплати судового збору (ст. 8 Закону) до положень ст. 30 КУзПБ щодо винагороди арбітражного керуючого КГС ВС визнав недостатньо обґрунтованими і зазначив, що авансування винагороди керуючому реструктуризацією та сплата судового збору мають різну правову природу, сферу застосування та кінцеву мету, регулюються різними нормативно-правовими актами.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про необґрунтованість доводів скаржниці (Особи 1) про можливість покладення обов’язку з авансування винагороди керуючого реструктуризацією за перші три місяці роботи на кредиторів із розподілом загальної суми між кредиторами боржника чи обов’язку створення кредиторами фонду для такого авансування винагороди керуючому реструктуризацією.
Норми ст. 116 КУзПБ не містять положень про можливість розподілити між кредиторами зобов’язання сплатити кошти за відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов’язаних з виконанням ним повноважень у справі в перші три місяці провадження, та обов’язку для кредиторів щодо створення фонду для авансування грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого. Статтею 114 КУзПБ передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не здійснити йому авансування винагороди.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 910/2629/20, і суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від неї.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 19 листопада 2020 року у справі № 910/726/20 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93229371.
