Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду задовольнив касаційну скаргу прокурора, який просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити в суді апеляційної інстанції новий розгляд кримінального провадження щодо чоловіка, обвинуваченого у незакінченому замаху на викрадення дитини (ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146 КК України).
За вироком суду першої інстанції він був визнаний винним у тому, що, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та маючи намір на викрадення малолітньої дитини, на території школи під приводом доставляння малолітнього додому схопив його за капюшон куртки і силоміць змусив іти до виходу зі школи. Проте свого злочинного умислу до кінця не довів, оскільки був затриманий перехожими.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду скасовано, а кримінальне провадження закрито у зв’язку із невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що не було здобуто жодних доказів того, що чоловік діяв із прямим умислом на викрадення малолітнього, тобто немає суб’єктивної сторони злочину, а показання свідків, на яких ґрунтується обвинувачення, не доводять факту незакінченого замаху на викрадення малолітнього.
Касаційний суд не погодився з таким висновком з огляду на те, що рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі статей 284, 417 КПК України має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, покладених ним в основу обвинувального вироку, та власну оцінку, переоцінку таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що суд першої інстанції помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, а також має містити висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими. Проте апеляційний суд указаних вимог закону не дотримався.
Як зазначено в постанові ККС ВС, якщо апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред’явленого обвинувачення, то повинен безпосередньо дослідити необхідні докази, яким він дає іншу оцінку.
В ухвалі апеляційного суду міститься переоцінка показань потерпілого та свідків, яких безпосередньо в суді апеляційної інстанції не допитували. Цей суд дослідив показання свідків, зафіксовані на технічному носії інформації під час їх допиту судом першої інстанції, помилково розцінивши звукозапис судового засідання як джерело доказів. Суд апеляційної інстанції надав цим показанням вирішальне значення та послався на них як на доказ невинуватості особи, незважаючи на те, що ці самі показання суд першої інстанції поклав, серед іншого, в основу рішення про її винуватість.
Отже, апеляційний суд надав іншу (протилежну), ніж суд першої інстанції, оцінку показанням свідків, яких безпосередньо не допитав під час перевірки оскарженого рішення, а тому всупереч вимогам ст. 404 КПК України не забезпечив можливості реалізації учасниками кримінального провадження своїх прав, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки це перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Постанова ККС ВС у справі № 489/6110/17 (провадження № 51-1996км20).
