Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 907/825/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав необхідним відступити від висновку щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України, викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, про те, що скасування судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, який передбачає скасування рішення, ухваленого про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, можливе за скаргою саме особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси. В аналогічній редакції щодо підстав скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд викладено пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України.
З урахуванням доводів касаційної скарги у цій справі суду касаційної інстанції належало почергово вирішити питання щодо:
- складу сторін і визначення належного відповідача у справі за позовом про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності;
- наявності підстав для застосування у цій справі пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у справі за позовом про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Відтак за результатами касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила власне рішення по суті спору - про відмову в задоволенні позову Товариства до Департаменту з мотивів його заявлення до неналежного відповідача.
Відповідно до пунктів «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить саме до повноважень сільських, селищних, міських рад, а не їх виконавчих органів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Слід наголосити на тому, що виконавчим органам місцевого самоврядування, яким власне є Департамент у цій справі, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» може бути делеговано здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування. Водночас, як зазначалось вище, законодавством не передбачено можливості делегування виконавчим органам відповідних рад повноважень з реалізації правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження об`єктами комунальної власності, володільцями яких є лише ради як органи місцевого самоврядування, які уособлюють у майнових правовідносинах відповідні територіальні громади.
У випадку заявлення такого позову покупцем до продавця за змістом статей 317, 655, 658 ЦК України належним відповідачем за загальним правилом є власник товару (майна), що підлягає відчуженню за договором, тобто особа, наділена правом володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 80 ЗК України суб`єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Отже, стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності, який укладається в порядку статей 127, 128 ЗК України є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування.
За наведеного можна зробити висновок, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що згідно із законом здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки.
Не змінює складу сторін у такому спорі рішення органу місцевого самоврядування про уповноваження виконавчого органу на укладання (оформлення, підписання) договору, адже в силу цього уповноваження представник не набуває правомочностей власника земельної ділянки.
У цьому випадку Департамент, який уповноважено укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, є лише представником, що діє від імені міської ради, а не стороною договору купівлі-продажу, відповідно він не сторона матеріально-правових відносин, з яких виник спір.
Навіть якщо в такому випадку йдеться про будь-яке представництво на будь-якій підставі (договір, закон, акт органу юридичної особи, інша законна підстава - частина третя статті 237 ЦК України), то стороною договору купівлі-продажу все одно залишається власник земельної ділянки. До того ж згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Отже, системний аналіз положень статей 317, 655, 658 ЦК України у взаємозв`язку зі статями 12, 80 ЗК України, а також статей 45, 56 ГПК України свідчить про те, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності в порядку статей 127, 128 ЗК України є орган місцевого самоврядування, що здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки відповідно до закону, в тому числі навіть у випадку прийняття ним рішення про уповноваження виконавчого органу на укладання договору, адже в силу такого уповноваження виконавчий орган не набуває правомочностей власника такої земельної ділянки.
Суддя, Секретар ІІ Судової палати Північно-західного апеляційного господарського суду Тетяна Філіпова
