Зважаючи на таку позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, Рівненський апеляційний суд відмовив позивачці у задоволенні позову про визнання права власності на нерухоме майно, оскільки апелянтка не надала суду доказів звернення до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і доказів відмови в такій реєстрації.
Суд апеляційної інстанції погодився з позицією місцевого суду, який залишив без задоволення позов апелянтки до однієї з міських рад Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно, та відхилив апеляційну скаргу позивачки про його скасування та ухвалення нового рішення — про задоволення позовних вимог.
Суду відомо, що позивачка звернулася до міського голови із заявою про надання дозволу на будівництво нового цегляного гаража на місці існуючого дерев’яного. Цю заяву було погоджено з районною санепідемстанцією та головним архітектором за умови дотримання Державних будівельних норм, а також виготовлено відповідний план на будівництво.
На замовлення позивачки міським бюро технічної інвентаризації був виготовлений технічний паспорт на гараж, однак він не містить висновків відповідних компетентних органів про дотримання забудовником Державних будівельних норм, стандартів та правил.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка просила визнати за собою право власності на гараж, мотивуючи свою вимогу тим, що належним чином зареєструвати право власності на нього у неї немає можливості.
У чинному законодавстві зазначається, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способу захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень — офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 3 цього Закону будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав (в т.ч. права власності) на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації, можуть вчинятися, якщо такі права зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, тобто зареєстровані в державному реєстрі прав. Статтею 11 цього Закону передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
При зверненні до суду з позовом, позивачка не надала суду доказів звернення до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і доказів відмови в такій реєстрації.
Крім того, відсутні належні та допустимі докази законного володіння земельною ділянкою, на якій збудовано гараж, та прийняття об’єкта в експлуатацію відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою КМУ № 461 від 13 квітня 2011 року.
Ініціаторка позову обрала неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки він не спроможний гарантувати їх відновлення або можливість отримання відповідного відшкодування.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинення цими діяннями наслідкам.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Оцінивши встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв’язку із нормами закону, якими ті врегульовані, апеляційний суд прийшов до переконання про недоведеність належними, достатніми, допустимими і достовірними доказами порушення прав позивачки при здійсненні процедури державної реєстрації на спірне майно, яка передбачена законом для захисту майнових інтересів позивачки.
Таким чином, апеляційний суд пришов до висновку, що суд першої інстанції правильно, всебічно і повно встановив обставини справи, характер правовідносин, що виникли між сторонами, і застосував правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні цього спору, у зв’язку з чим оскаржуване позивачкою рішення залишено без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2025 року у справі № 562/3175/24 (провадження № 22-ц/4815/313/25).
