За версією слідства, у березні 2025 року обвинувачений незаконно придбав і зберігав без передбаченого законом дозволу ручну осколкову гранату оборонного типу РГО, яку згодом продав. Крім того, чоловік незаконно реалізував психотропну речовину PVP.

Суд першої інстанції визнав чоловіка винним за ч. 1 ст. 263 КК України — у незаконному придбанні, зберіганні та збуті вибухового пристрою без передбаченого законом дозволу, а також за ч. 2 ст. 307 КК України — у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту й збуті особливо небезпечної психотропної речовини.

За першим епізодом суд призначив йому три роки позбавлення волі, а за другим, із застосуванням ст. 69 КК України, — чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна. За сукупністю кримінальних правопорушень остаточне покарання становило чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна. Разом з тим, на підставі ст. 75 КК України суд звільнив чоловіка від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю три роки та поклавши на нього відповідні обов’язки.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, прокурор оскаржив вирок до Сумського апеляційного суду, вважаючи призначене покарання надто м’яким і таким, що не відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень. На його думку, суд без достатніх підстав застосував статті 69 та 75 КК України, призначивши покарання нижче від найнижчої межі санкції за збут психотропної речовини та звільнивши чоловіка від його відбування з випробуванням. Апелянт наголошував, що визнання вини та посилання на щире каяття самі по собі не свідчать про наявність підстав для такого пом’якшення покарання. На думку прокурора, суд першої інстанції не надав належної оцінки корисливому мотиву обвинуваченого, суспільній небезпеці незаконного обігу вибухових пристроїв і психотропних речовин, а також системності його дій. У зв’язку з цим просив скасувати вирок у частині покарання та ухвалити новий, яким призначити чоловікові три роки позбавлення волі за ч. 1 ст. 263 КК України і шість років позбавлення волі з конфіскацією майна за ч. 2 ст. 307 КК України. За сукупністю кримінальних правопорушень сторона обвинувачення наполягала на остаточному покаранні у вигляді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна — без звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Розглянувши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд не погодився з доводами прокурора про безпідставність застосування судом першої інстанції ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті. Апеляційний суд зазначив, що чоловік визнав свою вину, щиро розкаявся, сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, позитивно характеризувався за місцем проживання та вважався таким, що не має судимості. На думку колегії суддів, сукупність цих обставин давала суду першої інстанції підстави для пом’якшення покарання за ч. 2 ст. 307 КК України. Разом з тим, апеляційний суд погодився зі слушністю доводів сторони обвинувачення у тому, що суд першої інстанції без достатнього обґрунтування звільнив чоловіка від відбування покарання з випробуванням. У вироку не було наведено переконливих мотивів, чому засуджений може виправитися без реального відбування покарання.

Таким чином, апеляційний суд частково задовольнив скаргу прокурора та скасував вирок у частині звільнення чоловіка від відбування покарання з випробуванням та ухвалив у цій частині новий вирок. Остаточно йому призначено чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна.