У Києві відбулося перше фахове обговорення національної дискусії "Доступ до правосуддя: реалії та перспективи". Ініціатором такого обговорення виступила Вища рада правосуддя, а участь в ньому взяли майже 50 представників органів та установ системи правосуддя, судді, адвокати, міжнародні та національні експерти, науковці, члени провідних громадських організацій та асоціацій, представники виконавчої та законодавчої гілок влади, правники, які відповідають за прийняття рішень у судовій владі. Всі заявлені учасники долучилися до обговорення законопроєктів №№3711, 3711-1, 3711-2 та законопроєкту від Мін'юсту щодо внесення змін до норм, які стосуються питань судоустрою і статусу суддів у світлі висновку Європейської комісії "За демократію через право" (Венеційська комісія) від 9 жовтня 2020 року щодо законопроєкту № 3711.
Вітаючи учасників, Голова Вищої ради правосуддя Андрій Овсієнко зазначив, що реформування у сфері правосуддя має бути відповідальним та виваженим, відповідати нормам Конституції України, міжнародним стандартам та принципам Ради Європи, а всім законодавчим змінам має передувати грунтовна та всеохоплююча дискусія у широких професійних колах.
Голова ВРП вважає, що на сьогоднішній день найбільшою проблемою для судової влади є гострий кадровий голод і саме крізь таку призму потрібно говорити про доступ громадян до правосуддя. "На сьогодні спостерігається тенденція відтоку суддівських кадрів вже на рівні апеляцій. І ситуація з відправленням правосуддя може стати, безумовно, критичною, коли суди апеляційних інстанцій будуть неспроможні розглядати той комплекс процесуальних питань, які належать до їхньої компетенції. Це позначиться на питаннях набрання судовими рішеннями законної сили, на питаннях запобіжних заходів і багатьох інших нагальних питань, які потрібно вирішувати невідкладно", - зазначив Андрій Овсієнко.
Голова Ради суддів України Богдан Моніч поміж проблемних питань судової влади, які потребують першочергового вирішення, окрім кадрового голоду, що вже охопив й апеляційну інстанцію, назвав практичну відсутність належного фінансування, відсутність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та наявний ризик втрати своєї працездатності і Вищою радою правосуддя, яка на сьогодні є єдиним органом суддівського врядування, що не дозволяє остаточно заблокувати призначення суддів у суди.
"Ми знаємо, що нею було внесено більше як 400 кандидатур на призначення суддями, що дозволило хоч якось перекрити той відтік кадрів, який є у судовій системі, хоча це і не вирішило питання кадрового наповнення апеляційних судів. Тому ми маємо чітко визначити, які кроки нині мають бути першочерговими для того, щоб судова гілка влади продовжувала функціонувати і не зупинилася. І такими, безумовно, є ті кроки, які були запропоновані законопроєктом №3711, по якому РСУ висловила свою позицію, що, до речі, збігається з позицією Вищої ради правосуддя та Верховного Суду і ви про це знаєте", – підкреслив Богдан Моніч.
Голова Ради суддів України вважає, що законопроєкт №3711, при всіх його недоліках, які можуть бути усунуті в процесі обговорення, може бути прийнятним для судової влади, але його однозначно не слід розглядати як стратегічний документ.
"Сьогодні також відбулося засідання робочої групи з питань розвитку законодавства про організацію судової влади та здійснення правосуддя Комісії з питань правової реформи при Президентові України, де було вирішено, що ми все ж будемо напрацьовувати певну стратегію розвитку судової гілки влади, не реформування, а саме розвитку. Бо чим більше ми чуємо сьогодні слова "судова реформа", чим частіше і голосніше їх озвучують політики, тим більша кількість суддів виявляє намір піти у відставку", - підсумував Богдан Моніч.
Відтак, зважаючи на те, що це було перше фахове обговорення національної дискусії "Доступ до правосуддя: реалії та перспективи", учасники більше говорили про реалії. Вони зійшлися на думці, що в першу чергу потрібно розв'язати питання кадрового забезпечення судів, фінансування судової влади, відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, забезпечення незалежності суддів. Правники переконані, що не врегулювавши проблемні питання реальності, про перспективи судової влади говорити просто не буде з ким.
