Задовольняючи позов про усунення перешкод у користуванні орендованим майном, районний суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що договір оренди продовжено на новий строк, адже після закінчення строку його дії позивач продовжував користуватися приміщеннями, а орендодавець не заперечував цьому.
Апеляційний суд також зазначив, що відповідач повідомив орендаря про розірвання договору на підставі п. 4.1 договору. Але цей пункт міститься в розділі 4 договору «Строк оренди» та визначає порядок відмови від продовження договору в разі закінчення строку, на який він був укладений, не визначаючи процедури розірвання договору в односторонньому порядку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував попередні рішення та відмовив у задоволенні позову, зробивши такі правові висновки.
У п. 4.1 договору передбачено, що кожна зі сторін може відмовитися від нього, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць. Якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору, то договір уважається поновленим на раніше встановлений строк.
Відповідач направив орендарю повідомлення про розірвання договору на підставі п. 4.1 договору.
У частинах третій і четвертій ст. 213 ЦК України визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні правочину та втілюються в трьох рівнях тлумачення, зокрема шляхом порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину загалом.
У разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (ч. 3 ст. 651 ЦК України).
Односторонню відмову від договору у випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин.
У справі, що переглядається, суди не звернули уваги на те, що:
- тлумачення змісту договору, зокрема шляхом порівняння різних його частин як між собою, так і зі змістом правочину загалом, свідчить, що п. 4.1 договору встановлює право на відмову від договору будь-якої із його сторін у будь-який час, а не тільки при продовженні строку договору;
- суди не врахували, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин. Відповідач направив позивачу повідомлення про розірвання договору на підставі п. 4.1. договору, тобто відмовився від договору;
- невиконання встановлених договором обов’язків може відбуватися при відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом.
Отже, оскільки відповідач відмовився від договору, то в позивача відсутнє суб’єктивне цивільне право, яке б підлягало захисту в судовому порядку.
Постанова Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).
