За рахунок частини коштів, отриманих від продажу квартири позивача на торгах, були погашені кредитний борг і судові витрати. Решту коштів (значну частину) за розпорядженням державного виконавця перерахували на відкритий на ім’я позивача рахунок у банку, за кілька днів вони були зняті в банкоматі.
Позивач вказував, що не отримував цих коштів. Він звернувся до поліції, і на підставі його заяви було розпочато розслідування за фактом заволодіння коштами з використанням персональних даних позивача для підробки заяви-анкети до банку та заяви до ДВС.
Відповідно до почеркознавчої експертизи підписи на поданих до банку та відділу ДВС від імені позивача документах зроблені не ним; для відкриття рахунку в банку надавалася копія паспорта, знята з підробленого паспортного бланка, заповненого іншим, ніж у позивача, почерком, із вклеєною фотокарткою іншої людини. Оригінали цих документів він надавав лише у ДВС.
Позивач просив суд стягнути з ДВС на свою користь залишок коштів від реалізації на торгах його майна й відшкодувати завдану йому моральну шкоду.
Суд першої інстанції задовольнив ці вимоги.
Апеляційний суд скасував рішення суду та відмовив у задоволенні позову, оскільки не доведено, що шкоду позивачеві завдав саме державний виконавець. Позивач не довів, що кошти з рахунку зняв не він. Для відкриття рахунку було надано належним чином завірену копію паспорта саме позивача, до правоохоронних органів про втрату паспорта він не звертався.
Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду скасував судове рішення апеляційного суду, залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки.
Доводи державного виконавця про те, що позивач не надав суду доказів протиправності дій державного виконавця, зокрема відповідного рішення суду, і окремо не оскаржував дії державного виконавця, безпідставні. Законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: верховенства права; законності; справедливості, неупередженості та об’єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження.
Стаття 32 вказаного Закону не містить вичерпного переліку обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, за наявності яких виконавець може відкласти проведення таких дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів.
Ураховуючи наведене та беручи до уваги принцип розумної обачності, який безумовно має застосовуватися у виконавчому провадженні, Верховний Суд вважає, що на порушення основних засад здійснення виконавчого провадження та на порушення своїх імперативних обов’язків, передбачених п. 3 ч. 2 ст. 18, ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавець зобов’язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання, державний виконавець, приймаючи до розгляду заяву, подану нібито позивачем про повернення залишку коштів від реалізації на торгах майна, і заяву-анкету до банку про надання банківських послуг, яка нібито підписана позивачем, зобов’язаний був пересвідчитися в тому, що такі заяви подав саме позивач.
Державний виконавець зазначених дій не вчинив, вказував, що законодавство не зобов’язує його перевіряти, чи та особа, яка подає заяву, подала її від імені позивача на повернення коштів, та її підпис. Це спростовується зазначеними вище положеннями Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавець не відклав вчинення виконавчої дії, тобто надання вказівки банку на перерахунок коштів, які залишилися від реалізації майна на торгах, до з’ясування обставин подання такої незрозумілої, віддрукованої заяви від імені позивача за відсутності його самого. Тому він допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої позивача було позбавлено права власності на належне йому майно (грошові кошти).
Аналогічний висновок про дотримання у виконавчому провадженні принципу розумної обачності ОП КЦС ВС застосовано в постанові від 7 листопада 2022 року у справі № 450/4257/20 (провадження № 61-17706сво21).
Постанова Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 203/798/20 (провадження № 61-10047св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109210872.
