На цьому наголосив голова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Станіслав Кравченко, аналізуючи особливості співпраці України з Міжнародним кримінальним судом (МКС) під час V Міжнародного кримінально-правового форуму.
За його словами, співпраця України з МКС є тривалою і розпочалася ще 2000 року, коли Україна підписала Римський статут, але так його й не ратифікувала. Тоді Конституційний Суд України виснував, що Римський статут не відповідає Конституції України. КСУ зазначив, що МКС доповнює систему національної юрисдикції, а можливість такого доповнення судової системи України не передбачена розд. VIII «Правосуддя» Основного Закону.
«Зрушити це питання з "мертвої точки" вдалося лише через 16 років, коли було внесено зміни до Конституції України та передбачено, що Україна може визнати юрисдикцію МКС на умовах, визначених Римським статутом», – сказав Станіслав Кравченко, констатувавши, що попри ці зміни Римський статут досі не ратифікований.
Разом із цим, після первинної форми агресії (тимчасової окупації росією Кримського півострова, територій у межах Донецької, Луганської областей) Верховна Рада України заявила про визнання Україною юрисдикції МКС. У лютому 2022 року російська агресія набула зовсім іншої форми: відкритої, цинічнішої і широкомасштабної. Голова ККС ВС висловив переконання, що таким чином росія намагається покарати Україну за її європейський вибір і проєвропейські цінності, тож Європа й демократичний світ не можуть залишити Україну наодинці з цією проблемою.
За даними Офісу Генерального прокурора, зареєстровано понад 90 тис. злочинів агресії, воєнних злочинів і злочинів проти національної безпеки. Серед них переважають такі склади злочинів, як порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України), планування, підготовка або розв’язання та ведення агресивної війни (ст. 437 КК України). Станіслав Кравченко акцентував на тому, що Україна виявилася готовою до цих нових викликів, адже КК України містить цілий розд. ХХ, який присвячений кримінальним правопорушенням проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. З перших місяців повномасштабного вторгнення судді Верховного Суду почали активно вивчати практику МКС та європейських конвенцій із тим, щоб правильно тлумачити конвенційні положення та застосовувати їх на практиці. Власне, до цього зобов’язує й національне законодавство: наприклад, до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відсилає ст. 438 КК України щодо порушення законів та звичаїв війни. Спікер запевнив, що судова система України готова до розгляду кримінальних проваджень, пов’язаних із війною, але МКС зможе встановити справедливість у тих провадженнях, які перебувають поза межами компетенції національних судів.
Окрім того, торік у травні Верховна Рада України внесла зміни до КПК України та передбачила розд. IX-2, дія якого поширюється виключно на співробітництво з МКС, з метою поширення його юрисдикції на осіб (громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства), які на момент вчинення злочину, що підпадає під юрисдикцію МКС, були підпорядковані та/або діяли, з метою здійснення збройної агресії проти України, та/або на підставі рішень (наказів, розпоряджень тощо) посадових осіб, військового командування, або органів державної влади російської федерації або іншої країни, що здійснювала агресію, або сприяла її здійсненню проти України.
«Частина норм, передбачена розд. IX-2, має виконуватися за КПК України, а частина – за Римським статутом. Імплементувавши Римський статут у національне законодавство в такому комбінованому вигляді, Україна взяла на себе цілий спектр обов’язків», – зауважив голова ККС ВС, додавши про те, що ратифікація Римського статуту дозволить не лише мати певні обов’язки перед міжнародним співтовариством, а й користуватися правами.
Висловлюючи сподівання на розвиток співпраці з МКС, Станіслав Кравченко зазначив про те, що ратифікація є неминучим кроком на шляху до повноправного членства України в ЄС.
Декларація про принципи міжнародного права, затверджена ООН ще 1970 року, закликає до ретельного дотримання принципів міжнародного права, які будуються на співдружності, співпраці та виконанні державою взятих на себе договірних зобов’язань, що мають критично важливе значення для підтримки міжнародного правопорядку й безпеки загалом. І сьогодні ми стали очевидцями катастрофічних наслідків нехтування росією цих міжнародних постулатів. На цьому наголосив суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександр Марчук під час виступу з доповіддю «Міжнародна співпраця в кримінальних провадженнях».
За його словами, однією з найпріоритетніших форм міжнародного співробітництва є правова допомога при розгляді та виконанні вироків. Обсяг міжнародного співробітництва визначається не лише КПК України, який закріплює форми співробітництва в кримінальному провадженні (вжиття заходів щодо вручення документів, виконання процесуальних рішень, видача осіб, питання міжнародного розшуку та ін.), а й двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами. А в окремих питаннях слід керуватися підвідомчими законодавчими актами, які безпосередньо пов’язані з, наприклад, конвоюванням чи екстрадицією осіб.
Суддя ВС зазначив, що останнім часом міжнародна правова допомога в кримінальних провадженнях є дуже актуальною. Навіть протягом складного 2022 року на розгляді судів перебувало 682 запити про міжнародну правову допомогу.
«Інструментарій про міжнародну правову допомогу складний і великий. Йдеться не лише про галузеві конвенції Ради Європи, а й про спеціальні конвенції, які пов’язані, наприклад, із боротьбою з кіберзлочинністю чи тероризмом. Окрім того, не слід забувати про так зване м’яке право – резолюції Комітету міністрів Ради Європи, у яких висловлюються рекомендації та надаються тлумачення щодо застосування тієї чи іншої конвенції», – зауважив Олександр Марчук. Також він розповів про експертну правову допомогу в кримінальних провадженнях та конвенційні інструменти ООН з цього питання.
Окрім того, суддя ВС проаналізував судову практику, яка стосується питання міжнародного розшуку. У зв’язку з тим, що КПК України не містить визначення поняття «міжнародний розшук», проблемні моменти, пов’язані з цією процедурою, доводилося врегульовувати судовою практикою. Раніше практика йшла таким чином, що міжнародним розшуком слід вважати не саме ухвалення відповідного рішення компетентними органами, а отримання так званої червоної картки від Інтерполу. Надалі судова практика змінила акцент з урахуванням ч. 1 ст. 281 КПК України, з цього питання висловлювався й Верховний Суд. Для того щоб вважалося, що особа оголошена в міжнародний розшук, достатньо вжиття заходів про встановлення того, що особа перебуває не на території України, а за її межами (зокрема як на тимчасово окупованих територіях, так і на території країни-агресора), і надання відповідних доказів.
V Міжнародний кримінально-правовий форум, організований газетою «Юридична практика», відбувся 12 квітня 2023 року.
Фото надані організатором заходу.
