Оскільки ні адвокат, ані правопорушник не навели поважних причин, які перешкоджали би їм подати апеляційну скаргу в межах 10-денного строку з дня проголошення оскаржуваної постанови місцевого суду.
До суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга захисника на оскарження постанови місцевого суду про притягнення його довірителя до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі у тексті — КУпАП).
Крім того, апеляційна скарга містила у собі клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження. Таку вимогу скаржник обґрунтував тим, що повний текст оскаржуваної постанови в Єдиному реєстрі судових рішень було опубліковано пізніше визначеного терміну і це свідчить про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження.
Перевіривши матеріали справи та доводи клопотання стосовно поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку та повернення захисникові апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно з частиною 2 статті 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня проголошення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поневолення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Норми діючого КУпАП не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку оскарження постанови суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Клопотання про поновлення строку не може носити формальний характер, а наведені в ньому обставини повинні доводитися заявником належними та допустимими доказами.
Що стосується заявленого стороною захисту клопотання на поновлення апеляційного оскарження, то апеляційну скаргу на постанову місцевого суду було подано пізніше десятиденного строку, при цьому ні правопорушник, ані його захисник не навели поважних причин, які б перешкоджали подати її в межах визначеного КУпАП строку.
Право на поновлення строку на оскарження судових рішень тлумачить і Європейський суд з прав людини (далі у тексті — ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ «Устименко проти України» від 29 жовтня 2010 року Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
За правовим змістом зазначених норм, строк на оскарження постанови суду першої інстанції може бути поновлений скаржникові виключно у разі, коли він пропущений з поважних причин, які об’єктивно позбавляли останнього реалізувати своє законне право на оскарження судового рішення.
ЄСПЛ, крім того, зауважує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов’язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (рішення ЄСПЛ «Чірікоста і Віола проти Італії»).
