Оцінка рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду і не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.
Про це зазначено у постанові, ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатом розгляду справи, у якій громадська організація оскаржила дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо зміни даних у дозвіл на виконання робіт із будівництва об’єкта.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідачем правомірно внесено зміни даних у дозвіл на виконання будівельних робіт, водночас висновки судів розійшлися в оцінці права ГО звертатися до суду із цим позовом.
Верховний Суд зазначив, що це першочергово належало з’ясувати при вирішенні цієї справи, оскільки з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується.
Суд нагадав, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Колегія суддів КАС ВС вказала, що, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з’ясувати:
– статус громадської організації та її засновників, їхню безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;
– мету громадської організації та її безпосередній зв'язок із предметом позову;
– інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;
– чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;
– добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду.
З матеріалів справи випливає, що відносини стосовно внесення змін до дозволу склалися між замовником будівництва та ДАБІ України. Позивач не був учасником цих правовідносин, і видача дозволу (внесення змін до нього) безпосередньо його прав не порушує.
Суд узяв до уваги, що визначені у статуті мета та напрями діяльності ГО є загальними та не пов’язані безпосередньо зі сферою будівництва. Організація не навела обставин, які б свідчили про її безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; безпосереднього зв’язку з предметом спору та не зазначила, інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту. Обґрунтування права на звернення до суду є абстрактним та не розкриває дійсних приводів, причин і підстав звернення до суду.
Суд дійшов висновку, що ГО не довела, що має право на звернення до суду в інтересах суспільства.
Відсутність у позивача права на звернення до суду є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень і про порушення у зв’язку із цим прав лише за позовом належного позивача.
Постанова Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19.
