У жовтні 2018 року позивачку обікрали, викравши з її будинку ювелірні вироби. За її заявою правоохоронні органи внесли відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових рішень та відкрили кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (Крадіжка, поєднана з проникненням в житло), а жінку визнали потерпілою. За два роки орган досудового розслідування злочин так і не розкрив. Натомість, слідчий двічі виносив постанову про закриття кримінального провадження. Останнього разу у травні 2020 року.

У серпні цього ж року потерпіла пред’явила позов до Державної казначейської служби України, Сумської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Сумській області про стягнення моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

У позовній заяві позивачка вказувала, що «надмірна тривалість кримінального провадження та його неефективність призвели до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідувати органи досудового розслідування, подавати скарги, що також призвело до порушення її звичайного способу життя». Так, за час досудового розслідування правоохоронні органи не розкрили тяжкий злочин проти власності, необхідних слідчих дій не провели, підозру особі, яка, на її думку, вчинила злочин, не вручили, матеріальну шкоду, заподіяну злочином їй не відшкодовано. Тому зазначала, що такі дії та бездіяльність органів дізнання заподіяли їй моральну шкоду та просила в рахунок відшкодування стягнути на її користь за рахунок Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 250000 грн за надмірну тривалість досудового розслідування та 250000 грн за неефективне досудове розслідування. Суд першої інстанції позовні вимоги позивачки задовольнив частково, стягнувши на користь жінки компенсацію моральної шкоди в розмірі 3000 грн.

З таким рішенням місцевого суду не погодилась позивачка та один із відповідачів. Тож вони звернулися до Сумського апеляційного суду з апеляційними скаргами. Зокрема, позивачка просила рішення суду змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та зобов’язати сплатити їй суму, заявлену в її позові. Натомість відповідач, Сумська обласна прокуратура, звертаючись з апеляційною скаргою, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши цивільну справу, колегія суддів апеляційного суду підтримала рішення місцевого суду й залишила його без змін, зазначивши, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.