12 січня 2021 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглянув справу № 910/17369/18 за позовом компанії «А. Наттерманн енд Сіе. ГембХ» до ТОВ «ТАС-Фарма» та ТОВ «Екосвіт Ойл» про припинення порушення прав інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг «ЕССЕНЦІАЛЄ», «Эссенциале форте» та «Эссенциален Н».
За результатами розгляду справи КГС ВС скасував судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
КГС ВС вказав, що попередні судові інстанції не з’ясували й не дослідили обставин і доказів, пов’язаних із відповідністю способу судового захисту допущеному порушенню та меті здійснення судового розгляду, а також із наявними у матеріалах справи заявами про застосування наслідків спливу позовної давності.
(Постанова КГС ВС від 12 січня 2021 року у справі № 910/17369/18)
13 січня Велика Палата ВС розглянула справу № 0306/7567/12, у якій була наявна виключна правова проблема щодо тлумачення і застосування судами ст. 375 КК України, що передбачає кримінальну відповідальність за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення.
Як зазначено у вироку місцевого суду, суддя постановив завідомо неправосудне рішення з корисливих мотивів. Прокурор оскаржив ухвалу апеляційного суду, який скасував вирок місцевого суду в частині засудження судді за ч. 2 ст. 375 КК України і закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу вказаного злочину.
11 червня 2020 року Конституційний Суд України визнав ст. 375 КК України неконституційною, а момент втрати нею чинності відтермінував на 6 місяців, щоб законодавець привів зміст цієї статті у відповідність до Конституції. На цей час Велика Палата ВС зупинила провадження у справі. Протягом 6 місяців ст. 375 КК України не була приведена у відповідність до Конституції, тому Велика Палата ВС поновила провадження і, розглянувши касаційну скаргу прокурора, залишила її без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду – без змін.
(Постанова ВП ВС від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12)
Того ж дня Велика Палата ВС залишила без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі ВС у зразковій справі № 440/2722/20 щодо нарахування та виплати інваліду війни разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік.
Позивач оскаржив бездіяльність Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат і Управління соціального захисту населення виконкому міськради щодо нарахування й виплати зазначеної грошової допомоги, а також просив суд зобов’язати відповідачів нарахувати та виплатити недоплачену грошову допомогу, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
КАС ВС, з яким погодилася ВП ВС, задовольнив вимоги позивача частково: визнав протиправною бездіяльність Центру та зобов’язав його нарахувати й виплатити недоплачені кошти.
(Постанова ВП ВС від 13 січня 2021 року у справі № 440/2722/20)
Також 13 січняКасаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу про повернення дитини до Мексиканських Сполучених Штатів.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, керуючись принципом передусім найкращих інтересів дитини, оскільки вона прижилась у новому середовищі в Україні, має тісний зв’язок із матір’ю та сестрою, а у випадку примусової зміни укладу життя малолітньої дитини та повернення у Мексиканські Сполучені Штати існуватиме серйозний ризик заподіяння їй фізичної або психічної шкоди.
Апеляційний суд, скасувавши попереднє рішення, задовольнив позов. Він зазначив, що фактично визнавши, що дитина утримується на території України незаконно, суд першої інстанції безпідставно застосував виняткову підставу для відмови у поверненні дитини до держави її постійного місця проживання, передбачену статтями 12 та 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька конвенція 1980 року).
КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду і передав справу на новий апеляційний розгляд, зазначивши, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що відповідачка виконала свій обов’язок та надала на підтвердження своїх доводів, зокрема, висновок спеціаліста-психолога, який може підтвердити існування серйозного ризику за змістом п. «b» ст. 13 Гаазької конвенції. Апеляційний суд повинен був провести ефективну перевірку, що дала б змогу підтвердити або ж відхилити існування «серйозного ризику» для дитини та ухвалити судове рішення із наведенням конкретних підстав у контексті обставин справи. Суд апеляційної інстанції не вказав підстав, з яких не бере до уваги доводів відповідачки, зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.
(Постанова КЦС ВС від 13 січня 2021 року у справі № 335/5615/19)
