23 лютого 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду задовольнив касаційні скарги Державного бюро розслідувань та Національного агентства з питань запобігання корупції на рішення судів попередніх інстанцій і визнав законним рішення НАЗК, яким затверджено Обґрунтований висновок про виявлення ознак пов’язаного з корупцією правопорушення щодо позивача – члена Ради громадського контролю при ДБР, оскільки він не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
КАС ВС вказав, що робота конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посад працівників ДБР є підготовкою рішень із кадрових питань, а позивач як представник Ради громадського контролю, що утворена при державному органі, та член конкурсної комісії брав участь у підготовці рішень із кадрових питань і тому підпадав під вимоги ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції».
Верховний Суд дійшов висновку, що вказане свідчить про виникнення у позивача з огляду на вимоги підпункту «в» п. 2 ч. 1 ст. 3 та ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» обов’язку подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, неподання якої і стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
(Постанова КАС ВС від 23 лютого 2021 року у справі № 640/13283/19)
24 лютого Касаційний господарський суд у складі ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фермерського господарства до державного реєстратора, фермерського господарства та ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора, визнання права користування земельною ділянкою та зобов’язання поновити запис про суборенду земельної ділянки і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
КГС ВС зазначив, що відповідно до п. «а» ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою. Разом із тим припинення права користування орендованою земельною ділянкою не настає автоматично в силу добровільної відмови від такого права. Добровільна відмова є лише підставою для розірвання договору оренди та прийняття власником рішення про припинення права користування земельною ділянкою (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 4 травня 2020 року у справі № 816/1331/17 та від 12 червня 2020 року у справі № 480/303/19).
(Постанова КГС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 912/1592/20)
24 лютогоКасаційний цивільний суд у складі ВС розглянув справу щодо оскарження митрополитом рішення релігійної православної громади про зміну її канонічної підлеглості. Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов, оскільки оскаржуване рішення приймалося парафіяльною радою, склад якої господарський суд визнав недійсним. КЦС ВС скасував рішення cудів попередніх інстанцій і відмовив у задоволенні позову, вказавши таке. Позивач уважав, що оскаржуване рішення спрямоване на протиправну зміну канонічної належності парафії та порушує його права як керуючого єпархії.
КЦС ВС дійшов висновку, що прийняті відповідачем рішення стосуються виключно питань щодо управління парафією та зачіпають права лише членів релігійної громади, проте позивач не є і не був членом відповідної релігійної організації, тому немає підстав вважати, що він набув право на оскарження дій, спрямованих на зміну канонічної належності громади.
(Постанова КЦС ВС від 24 лютого 2021 року у справі № 233/3516/18-ц)
